Цієї ночі в Анкориджі Трамп зробив рівно те, за що проголосувала Україна в 2019 році.

Зустрітися з путіним, позазирати йому в очі, спробувати налагодити з ним контакт, зійтися «гдето посредине», стати на коліна, лиш би люди перестали гинути, знайти порозуміння і розбитися в пляцок, зате припинити цю безглузду війну, в якій гинуть безневинні.

Все це – не Трамп-2025. Все це – Зеленський-2019.

В особині Трампа Зеленський зустрівся сам зі собою, тільки в максимальному збільшенні, множеному на 1000. У 2025 році найвпливовіша людина планети дослівно й без купюр виконала достеменно те саме, на чому в 2019 році Зеленський став президентом.

Увесь вихор, який зараз зносить світові дахи, - це бумерангом повернуті всі антивоєнні наративи, за які Зеленського й обрали президентом. Ну і плюс усе натворене за крайні 3 роки клікою, яка з котів Леопольдів розливу 2019 року перефарбувалася в кіношних термінаторів лише тому, що в цій ролі більша каса.

У ніч на 16 серпня 2025 року на Алясці Трамп подетально і в повному обсязі виконав передвиборну риторику й обіцянки Зеленського 2019 року. Прилетів бумеранг.

Якщо ніхто не візьме кувалду в руки і не рознесе макітру путіну, то сьогодні ввечері, далебі, остаточно зніметься табу на нерукоподатність держави-терориста, й росія вернеться на світовий Олімп як один із чотирьох полюсів світу.

Конфігурація майбутнього світоподілу буде розграфлюватися між 4 зонами: Америка буде лідером Західної Півкулі й Тихого Океану, Європа оформиться як самодостатній господар нашого континенту, Китай стане гегемоном і локомотивом Азії й Глобального Півдня, а росія – Євразійським полюсом світу з контрольним пакетом акцій у Середній та Центральній Азії та володінням усім пост-совєтським простором, де є достатній рівень носіїв російської мови\культури як клею руского міра.

Повернення росії на геополітичні вершини в якості рівнопартнерського й рівнозначимого центру світу по суті легітимізовує новий світопорядок, в якому номінальні території стають вторинним поняттям, бо в Світі Майбутнього первинним стає поняття Простору: кожен із полюсів у свої орбіти (під свої парасольки) втягуватиме цілі пояси держав.

Це означає, що ціннісна ідеологія нашої війни лишається незмінною: треба вибрати правильний центр світу, правильну орбіту, правильну парасольку, опікуна, патрона, папіка, деддіка. Як і було зі самого початку: безальтернативно пристати до Західної Цивілізації.

На все дрібніше від цього – плювати.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=sV1Ir2aaE5I

Угода Про Сталий Мир між Азербайджаном і Вірменією: довідка.

• «Карабаська проблема» остаточно вичерпана.
• Визнаються міждержавні кордони з відмовою від територіяльних претензій обох сторін.
• Офіційно зафіксована відмова обох сторін від спроб помсти.

• Америка заходить на Південний Кавказ. Контроль над транспортними шляхами та входження в паливно-енергетичний сектор є безпековою гарантією від США для регіонy.

• Буде поступове витіснення російських компаній з енергетичного ринку Вірменії.
• Буде заміна підрядника в експлуатації Мецаморської АЕС із російського на американського.

• Азербайджан і США спільно розроблятимуть родовища вуглеводнів.
• США скасовують заборону на надання прямої військової допомоги для Азербайджану.

• Налагоджено повноцінне транспортне сполучення між Вірменією та Азербайджаном (раніше Азербайджан мав сполучення з Нахічеванською Автономією, розташованою відірвано від Азербайджану, через транспортний коридор, куди не допускалася Вірменія).

• Пункт «двосторонні відносини регулюються виключно нормами міжнародного права й жодні вимоги національного права не можуть бути виправданням для невиконання Договору» повністю нівелює згадку про «Нагірно-Карабаську респyблікy» в Конституції Вірменії.

Як українці оцінюють міжнародну підтримку. Цифри від КМІСу яксамраз у день Аляски.

Оцінка зусиль Європи:
63% помагає, як може
27% вже втомилася

Оцінка зусиль США:
42% помагають, як можуть
38% вже втомилися

У динаміці:
Оцінка зусиль Європи не міняється. Оцінка Америки фактично розполовинена: 20% населення дезорієнтовані й не можуть викристалізувати своє ставлення до США, а решта населення розділилися надвоє в оцінці американських зусиль.

Стосовно Америки:

1. Стався різкий стрибок віри в те, що Америка хоче реально нам помогти: було 32%, стало 42%. Тобто: за останні 3 місяці відбувся приріст 10% віри в те, що Трамп включився нам помагати.

2. Ще більш вражаючим є падіння на 20% (з 58% до 38%) думки про те, ніби Америка втомилася. Навпаки: 20% тих, хто раніше казав про втому Трампа від нашої війни, вже так не думають, а отже, покладають серйозні надії на рішення по війні врешті-решт.

Як окремі регіони ставляться до міжнародної підтримки:

1. Захід тотально проєвропейський: 70% констатують серйозну допомогу від ЄС. Тоді як на Сході ця цифра – 55% (найменша з усіх регіонів).

2. Водночас: Схід дає найбільшу з усіх регіонів цифру – 41% - тих, хто бачить утому Європи від війни. Соціологія вимальовує Схід як найбільш деморалізований край.

Кранти Аляски.

Так я ризикну йменувати свій прогноз щодо завтрашнього дня, який у разі відсутності форс-мажору може стати днем народження нового світопорядку, в якому домовленості гігантів та спільність їхніх інтересів у сировинно-ресурсних питаннях гратимуть визначальну роль.

У режимі онлайн розграфлюється світ майбутнього, і в ньому треба бути повним ідіотом, щоб далі оперувати ілюзорними візіями спочилого минулого, якого вже не вернути навіть тонною нашатиру.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=sV1Ir2aaE5I

Не мала баба клопоту – купила порося. Не мав Трамп спокою – захтілося йому на старості років, коли сивина у голову, біс у ребро, отримати Нобелівську Премію Миру.

Сидів би рудий дідуган у своїй Америці, шугав би нелегальних мігратів, перекривав би мехіко-наркотрафік, займався би ростом національної економіки, грав би гольф по суботах, а по неділях грів би старечі кости на Гаваях – так ні, закортіло стариканові пхатися в війну, яка взагалі ніяким чином його не торкається, бо точиться десь на кулічках світу за 8000 км на іншому континенті. От і має тепер на свою голову менінгіт, а на інше місце геморой із тупиковою війною, вигідною, таке враження, всім, крім нього, пристаркуватого мрійливого миротворця.

Не позаздриш хлопові, утонулому в прокльонах замість подяк: спочатку мусить умастити путіна, якому потрібна війна, потім уламати Зеленського, якому потрібна війна, потім влаштувати наганяй Європі, якій потрібна війна десь-там на крайньому фронтирі орди, а потім ще й половині власного народу пояснити свій інтерес у тому, що 57 рідкісних мінералів набагато легше видобувати, коли над ними нічого не літає й не вибухає.

Сучасна геополітика – не для слабаків і не для слабонервових. Сучасна геополітика – це час розграфлення нового світопорядку майбутнього. І в ньому важливо не хто з чим, а хто під ким. Ця війна – за наше право бути під Західною Цивілізацією безповоротно.

Джон Грін, роман «У пошуках Аляски»: В якийсь момент пластир треба просто відірвати: боляче, але потім стає краще.

Є таке поняття антиномія.

Це парадоксизм, коли 2 протилежно-супротивні твердження мають однакову правоту. Грубо кажучи: коли протилежні погляди є вірними.

Україна перебуває в лещатах антиномії. Всі праві. Неправих немає. Залежить лише від ракурсу погляду.

Праві ті, що закликають стояти до останнього, навіть коли це дорога в один кінець. Праві ті, що мислять прагматично й холоднокровно, розраховуючи свої спроможності і вираховуючи нерелевантність утрат супроти очікуваних результатів.

Праві ті, які вважають, що на голому патріотизмі неможливо перемагати ядерного і вчетверо крупнішого ворога. Праві ті, яким яксамраз патріотична мотивація додає вирішальної наснаги у війні.

Праві ті, які розглядають проміжні компромісні рішення, виходячи з реального стану справ. Праві ті, які вважають, що треба суворо триматися принципу непорушності кордонів і всьо.

Поїхав за кордон – зрадник і сцикун. Залишився в країні – лох, бо треба було звалювати.

Тецекашники пакують на паркінгах супермаркетів – правильно роблять, бо місія чоловіка – доблесно полягти. Тецекашники запакували когось близького – нумо підемо відбивати палицями й бітами.

Пішов на фронт – сонечко, котик, герой. Вернувся домів – поплавлений, психований, ми тебе не посилали.

Заробляєш гроші – ухилянт, цинік, гедоніст лише про себе думаєш. Не заробляєш – а хто ж буде платити податки, а хто ж поповнюватиме бюджет.

Критикуєш узурпаторів – ворог народу, розпалювач, розхитувач. Сидиш тихенько – продажна істота, збайдужіла какаразніца.

Усі праві. Кожен – по-своєму. Неправих немає. Це називається антиномія. Не плутати з лицемірством і суїцидальною довбанутістю.

Сьогодні 88 років зі смерті Едіт Уортон – американської романістки, яка стала першою жінкою-лавреаткою Пулітцерівської премії з літератури. Жменя цитат Едіт Уортон:

• Існує 2 способи поширювати світло: бути свічкою або дзеркалом, яке відображає її.
• Якби ми перестали намагатися бути щасливими, то могли б непогано провести час.
• Жити серед усіх цих добрих людей, які тільки й просять, щоб ви прикидались, - ось справжня самотність!
• "Порядність", доведена до крайнього ступеню, всього лише завіса, за якою ховається порожнеча.
• Стережись нудьги, вона – матір усіх смертних гріхів.
• Врешті-решт усе втрачає сенс.
• Необачні люди нерідко діють із найкращих сподівань.
• Справа джентльмена – спостерігати і ні в чому не брати участі.
• Тому, хто любить ідеї, не загрожує духовний голод.
• Велика помилка кожен день зустрічатися з одними і тими ж людьми.
• Улюблене заняття ангелів – спостерігати за грішниками, які корчаться в пеклі.
• Секрети призводять лише до того, що люди намагаються їх рознюхати.
• Якщо хтось не розуміє з першого слова, наступні роз'яснення лише поглиблюють непорозуміння.
• Щоб пробачити ворога, потрібно спочатку образити його.
• Правда – це те, у що найлегше повірити.
• Жодна комаха не підвішує гніздо на немічних ниточках.
• Власна іронія ранить набагато сильніше.
• Уми, недоступні для логіки, зазвичай мають тріщини для підозр.
• Орхідеям, які ніжаться в штучно створеному теплі, немає діла до крижаних візерунків по ту сторону віконного скла.
• Немає нічого більш зловісного, ніж трагедія в комічній масці.

У західних економістів є думка, що путінізм вистояв перед санкціями якраз завдяки війні: путіноміка (неологізм на позначення воєнної економіки) мобілізувалася під війну, а мілітаризовані державні монополії, помножені на патріотизм «народних верств», роблять правителя центром усесвіту.

Це – класика, хрестоматія, аксіома. Світова історія двох попередніх століть описує війну як комфортну для еліт лагуну: суспільні права й свободи ліквідовуються, принцип змінності влади заблоковується, всі потоки виструнчуються під єдиний центр влади, опоненти знешкоджуються під звуки патетичного маршу, критика таврується як вороже іпсо, нав’язується ультимативний концепт «до кінця», під який завжди підтягнеться емоцієвразливий сегмент суспільства, чутливого до ілюзієтворчості та високопарності.

У таких дискусіях ніколи не народиться істина – бо змагаються 2 паралельні неперетинальні парадигми мислення: раціональна й ідеалістична. Вони не антагоністи. Вони просто на різних естакадах різної висоти. Ідеалістичне завжди вище – і це йому дарує аргумент зверхності до раціонального, яке програє вже на вході.

Раціональне дуже слабке по формі. А ідеалістичне – ідеальне якраз по формі. А ми ж бо, як не крути – країна форм, а не змістів. Читання заголовків заміняє пізнання тексту. Культ загальноприйнятого заміняє власну думку.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=2xxhq0Q0y0o

Енний за черговістю мовний скандал (цього разу в Шевченківському Гаї) укотре нагадує: ми так довго ми живемо в цій кунсткамері москворотості, що вже можемо формувати повноцінну експозицію під рубрикою «Колонізовані».

З міркувань емпатії можна, врешті, зрозуміти, чому колонізовані індивіди так звиваються на розгаряченій українській пательні. Бо всі ці роки вони жили й розмножувалися в умовах руского міра, а він студений, як арктична крига.

Руский мір – це лід у моргу українства. Колонізатори на довгі роки заморозили український розвиток, і колонізованим це, безумовно, подобалося. Все було лише по-їхньому. Українську справу скували люті морози, а колонізовані тішилися весь цей час своєю холоднокровною гегемонією.

Війна прийшла і все розморозила. Температура українського почала зростати по експоненті, зі стрибкоподібною прив’язкою до кожної Бучі-Маріуполя-Бахмута-Охматдиту. Колонізованим, звиклих до танцю бездушних сніжинок, це не підходить. Вони починають топитися. З них лишається скаламучена вода, де кишать міріяди рускомірних бактерій.

Українська пательня поволі розкочегарюється. Тому й біснуються колонізовані. Некомфортно їм стає зі своїм мікросвітом. Пече їм. Бо звикли до того, що морг пронумерованих українських ідей мовчав собі беззвучно. Ніхто їх не рухав, ніхто не ставив незручних питань.

А тепер будуть рухати й будуть ставити. Як казав один діяч, ніщо не зупинить ідею, час якої настав. Колонізовані мусять вийти з зони свого приватного комфорту на ширший простір України. Де їх чекають. І буде хімія, й буде фізика, й буде мова, й буде життя. Тільки захотіти треба зняти з себе корону зверхності й шовінізму.

Суспільству, загнаному на вершини недосяжно-ідеалістичного, варто збагнути просту річ.

Якщо на Заході, від якого ми тотально залежні, розглядається й мало не офіційно пропонується варіянт припинення війни на базі територіяльних утрат у статусі невизнаних, то ця опція, так чи інак, буде досліджуватися політологами, обговорюватися аналітиками, дискутуватися суспільством, вивчатися журналістами – бо це те єдине, що нас іще відрізняє від росії, північної кореї, китаю й інших східних деспотій, де політика монопартії є загальнообов’язковою.

І це більш ніж нормально, що різні формати припинення війни заміряються соціологами, які ще зі зими (після інавгурації Трампа) в динаміці вимірюють готовність народу до втрат і станом на серпень показують цифру цієї готовності – 54%. Крім певних бульбашок, у суспільстві на загал нема ніяких табу на всебічне обговорення різних моделей виходу з війни. Приміром, останні пів року соціологи регулярно заміряють щонайменше 3 з них: умовно американський, умовно європейський, умовно капітуляційний.
Причому всі ці 3 моделі об’єднані ймовірною втратою територій, що спокійно заміряється в помісячній динаміці.

Якщо нам пропоноване Щось як умову припинення безпросвітної психоделіки – то те Щось усе одно вже посіяне. Воно матиме і прихильників, і противників, і скептиків, і пофігістів, і яскравих адептів, і холоднокровних паталогоанатомів – і це прекрасно. Здорові суспільства тим і здорові, що вони говорять, а не верещать, як недорізані.

У нашому випадку до остаточного рішення ще дуже далеко. І взагалі не факт, що формула заморозки, ініційована Трампом, буде реалізована. Он Віткофф уже щось «неправильно зрозумів». А що там на Алясці буде – й поготів рано забігати наперед.

Тому: зиркаючи на російське гетто, тішмося розкішшю вільно й усебічно дискутувати про різні вектори розвитку подій і про різні формати рішень. Це воістину розкіш, яка нас принаймні позірно ще зараховує до суспільств вільних, а не стадних.

Вигідна війна – це не про мародерство, хоча про нього теж. Брати ширше й глибше, а саме - теорію воєн.

З вічних воєн якраз тому важко виходити, бо вони стають системоутворювальним чинником. Під потреби війни миттю підтягуються цілі системи (держзамовлення, держфінансування, конверсія виробництв, робочі місця, подвоєння-потроєння бюджетів, не кажучи вже про грибок глорифікаційного пафосу, який укриває всю суспільну поверхню).

Кожна війна є драйвером економіки, і в цьому її зло. Ні в теорії, ні в практиці не існує воєн, які би не породжували цілі прошарки, які без війни вже не зможуть. Це класика всіх довговічних воєн – що навколо них розростається бактеріяльний епітелій заангажованості, втягнутості, зобов’язаності. На війні блискавично зростають цілі пласти державного паразитарію та сонму примазаних. На війні також проростають цілі оази всуціль позитивних явищ (волонтерство, воїнство, пасіонарний патріотизм тощо).

Усе це вкупі робить війну системотворчою – такою, без якої тяжко буде всім причетним до процесу, незалежно від знаку плюс чи знаку мінус. Під війну, якщо до неї призвичаїтися й якщо її вмонтувати в рутинне життя, підв’язується нова добре структурована форма буття.

Це і є та базова причина, чому мудрі суспільства зі всіх сил стараються вислизнути зі зашморгу вічної війни – бо такі зашморги стискаються лише в сторону шиї.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=2xxhq0Q0y0o

Ролик «А мій в Азові».

1. Це суто жіноча тема. З екрану звертається жінка до жінки. Цільова авдиторія – жіноча. Проблематика – теж лише жіноча.

2. Ролик – тупо гендерний і патріярхальний. Він пропагує токсичний і антицивілізований стереотип про те, що війна – це суто для чоловіка, а діло жінки – чекати, молитися, пишатися, надихати, ходити на манік’юр, відпочивати в Італії й оспівувати геройський чин свого чоловіка.

3. Закріплюється хибна і східна, а не західна, стигма про те, що місце жінки – в тилу, в побуті, в рутинному житті з усім набором моментів щастя, поки він в окопі.

4. Повною дурістю є меседж про те, що яксамраз жінка вирішує, чи піде чоловік воювати, чи «лишиться під спідницею». Чоловік як цільова авдиторія повністю позбавлений суб'єктності.

5. Обурливою є адресація осуду на жінок, які, згідно з роликом, грають вирішальну роль у тому, що чоловіки не йдуть на високоймовірну погибель. Не звучить жодного раціонального аргументу, а лише емоційні, морально-дойобувальні й стереотипогенні.

6. Ролик боляче тригерить і ранить тих, хто вже втратив своїх на війні. Він провокує гірку іронію й зранену злість.

7. Вчувається легка гламуризація війни, її спрощення, романтизація. Ролик суперечить цивілізованим підходам, згідно з якими війна у всьому світі трактується як аномально-жахлива катастрофа антилюдського характеру.

8. Макдональдс у своїй рекламі ніколи не покаже ожиріння, а в рекламі мотоциклів ніколи не буде кадрів із ДТП. Так і тут.

Із Трампом усе ясно. А ось що каже наш вірний соратник, президент Чехії Петр Павел в інтерв’ю BBC:

«Україна навіть за всієї підтримки Заходу не в змозі звільнити окуповані території в короткий проміжок без значних жертв. Тимчасова окупація деяких територій без її юридичного визнання може бути прийнятною ціною за збереження державності та людських життів. З боку Заходу буде несправедливо тиснути на Україну звільнити всі окуповані території прямо зараз, тому що ми не хочемо знищувати українців та всю націю. Немає доступного інструменту, щоб витіснити росію з окупованих територій, не спричинивши багатьох жертв і руйнувань. Важко перемогти країну з таким величезним військовим і людським потенціалом, як росія, яку до того ж підтримує інша величезна та економічно потужна країна – Китай. Цю війну не можна виграти на полі бою».

Ця ж опція покладена в основу Трампівського врегулювання війни. Це ще раніше описував The Economist: «Перемога України не полягає у вигнанні російських військ – бо це неможливо. Перемога – це процвітаюча, стабільна, демократична держава, заснована на ліберальних цінностях, керована верховенством права».

Те саме ще навесні описував The Times: «Мирне врегулювання передбачає визнання фактичного контролю росії над територією, яку вона вже окупувала, без офіційного визнання».

Але коли ти переказуєш думку Павела, підхід Трампа, тексти The Economist і The Times – тут це миттю нарікається російським іпсом, сіянням зневіри, підривом духу тощо.

Відтак: до уваги журналістів, блогерів, коментаторів, аналітиків!

Заборонити цитувати генерала НАТО, президента Чехії Петра Павела! Заборонити BBC і з усіх порталів видалити цю крамолу. Заборонити читати західну пресу! Заборонити Трампу «мирне врегулювання»!

І лишити інтерв’ю Зеленського Пірсу Моргану, в якому було сказано: «Зараз ми не можемо повернути всі наші території, ми адекватні люди, ми не можемо втрачати мільйони людей" .

Цитувати нашого президента - це ж не іпсо, не сіяння зневіри. Взяли за основу і нарешті вспокоїлися зі своїми вологими фантазіями про закінчення війни на супер-умовах (якщо Петр Павел, західна преса й світові лідери не вгодили).

Нині 206 років відзначає Пантелеймон Куліш – автор першого українського історичного роману, автора правопису, що лежить в основі сучасного. З велетенського доробку Пантелеймона Куліша декілька його фраз:

• Простолюдин наш, за всієї байдужості до того, що нині перед ним діється, надзвичайно схильний мріяти.
• Малоросійські простолюдини на питання „звідки ви?“ будуть відповідати „з такої-то губернії“; але на питання „хто ви? який народ?“ не знайдуть іншої відповіді, як: „Люде, народ та й годі“. „Ви русскіє? Ні. Хохли? Якії ж ми хохли. Малоросіяни? Що то за маросияне, нам його й вимовить трудно“. Словом, земляки наші чим завгодно себе називають, тільки не присвоюють собі ніякого власного імені.
• Пристрасть засліплює зір.
• Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах.
• Два коти в одному мішку не помиряться.
• Дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом трусу, щоб під каламутний час людським добром наживатись.
• Доля тих найвище підносить, кого думає найнижче зіпхнути.
• Коли в нас заведеться добро, то й москалю буде лучче.
• Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака!
• Нас послано будить сонних. Се наше діло.
• Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою довести людей до розуму.
• Шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі. Яке посадили, так і спечеться.
• Перевелись тепер лицарі в Січі: зерно висіялось за війну, а в кошу осталась сама полова.
• А тепер хто йде на Запорожже? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п'янствують, а очортіє горілку пити, так їде в городи да тут величається, як порося на орчику.
• Уже коли рвати, то рви, не дьоргавши!
• Нема там добра, де нема правди.
• Хоч греблі гати, хоч мости мости – вода прорветься.
• Брехнею світ пройдеш, та назад не вернеш.
• Змовчана правда краща од голосної брехні.
• Лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного!
• Чужі ми чужениці в рідній Україні.

У цьому етері проговорено якраз те основне, що на кінчику язика завмерло в більшості вкраїнців, які недовірливо оцінили одкровення Трампа про «суттєвий прогрес у перемовинах із путіним».

Що краще – здоровий песимізм чи нездоровий оптимізм – обирати не доводиться.

Як на мене, від «прогресу для галочки» нам буде ні холодно, ні жарко. А жарко має бути якраз росії. Щоб росії було пекельно жарко – Америка має вдатися до істотного підриву кремлівських спроможностей, а не просто прозвітуватися про докладені зусилля, які фатальними для нашого ворога навряд чи будуть.

Припинення війни - це лише компроміс і лише відхід від необґрунтовано завищених мрій. Усе інше - приводи знайти сотні приводів для зриву. В усіх сторін у будь-який момент із сотні причин.

Поки що зась забігати вперед. Але нездоровий оптимізм краще приберегти для кращих часів. Най зустрінуться спершу. І тоді вже можна буде замовляти заупокійну чи заздравну.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=GF_3WkezbTo

Реквізити для офір:
4149499392774418

Попрошу за офіру.<u> Символічну, адресну, доброхітну. Хтось сприймає візіонерську публіцистику як ремесло-заняття, я ж радше – як професійний та інтелектуальний обов’язок. Попри задуху й густину того, чим нас заливають, тим паче треба примножувати молекули глибокодумства. Це як фотон: він долетить до місця призначення через певний час, через що прямий наслідок своїх зусиль не зразу бачиш. Дякую за спільну частоту.

Падіння довіри до президента. Свіженькі цифри КМІС.

Довіра\недовіра, серпень 2025:
58% довіряють
35% не довіряють

Динаміка за 3 роки:
Травень-2022: 90%
Грудень-2023: 77%
Лютий-2024: 64%
Травень-2024: 59%
Грудень-2024: 52%
Березень-2025: 67%
Серпень-2025: 58%

Рівень стійкої недовіри по регіонах:
Захід: 38% не довіряють
Схід: 36% не довіряють
Південь: 36% не довіряють
Центр: 32% не довіряють

Цареві не довіряють:
35% молоді
37% активного віку 30-44
35% зрілого віку 45-60
33% пенсіонерів

Причини, чому українці не довіряють Зеленському:
1. Корупція 21%
2. Не хоче завершувати війну 20%
3. Токсичне оточення 10%
4. Він неук, некомпетентний 9%
5. Він зрадив усі обіцянки 9%
6. Говорить одне, робить протилежне 9%

Поки всі затамовано очікують подробиць від Трампа , привітаймо багатостраждального голову Бюро Економічної Безпеки, призначеного після висмоктаного звідкись поліграфа, ніде й ніким не прописаного в процедурах призначення й перемоги на конкурсах.

Однак, якщо добренько подумати, то раз уже влада й запустила тему поліграфів, то треба піти за цією логікою – і зробити проходження поліграфу невід’ємною процедурою для ВСІХ посадовців, які мають доступ до державної таємниці. Починаючи з перших. Бо дивно виходить, що поліграф на предмет зв’язків із росією мають пройти якісь-там детективи третього ешелону – а віп-посадовців першого-другого ешелону це не стосується.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=GF_3WkezbTo

Промисловість і війна. Довідка Інституту Стратегічних Досліджень.

• Збитки промисловості – 15 млрд доларів.

• Добувна галузь упала на 16% унаслідок руйнувань газової інфраструктури.
• Переробна харчопромисловість упала на 11% через утрату територій, на яких вирощується с\г- сировина.

• Машинобудівна галузь переорієнтована на виробництво зброї й воєнтехніки.
• Торік обсяг виробництва озброєнь - 10 млрд доларів.
• Очікується потроєння цього показника, що підтверждує тезу: вічна війна економічно вигідна зброярам і виконавцям прямих і засекречених держзамовлень.

• Торік виготовлено 2,5 млн артилерійських та мінометних снарядів, розпочато масове виробництво дальнобійних дронів, крилатих ракет і ракет-дронів.
• САУ «Богдана» виготовляється 10 штук на місяць.
• У виробництво зброї зайшло 1,5 млрд доларів іноземних інвестицій.
• 70% усього оснащення ЗСУ – імпортне.
• Вийняток – лише дрони: 96% вітчизняні.
• Зі 130 нових зразків озброєння й техніки 100 – наші.

• Домовленість із росією щодо морського коридору дала ріст експорту металопрокату на 40%.
• 80% нашого металу йде в Європу, 10% в Африку.
• 30% металопродукції доставляються морем.

• Роздано 25 тисяч пільгових кредитів на 93 млрд грн.
• 12 млрд грн – кредити на переробку, 11 млрд – інвестиційні кредити, 10 млрд – прифронтове кредитування.
• Аграрії придбали техніки на 4 млрд грн. Держава компенсувала 877 млн.

• За програмою єОселя видано кредитів на 29,4 млрд грн.

• Руйнування країни стимулює ринок будівництва і будматеріалів: будівельна галузь зросла на 19%, виробництво вогнетривких виробів на 44%, виробів із бетону, гіпсу та цементу на 13%.

Якщо зелені шарікови запустили тему поліграфів, то добренько подумавши, поліграф – прекрасна ідея.

Треба піти за цією логікою і зробити проходження поліграфу (це ж їхня ідея!) невід’ємною процедурою для ВСІХ посадовців, які мають доступ до державної таємниці.

Президент, його регент, увесь топ-менеджмент офісу президента, весь Уряд, весь Парламент, весь Генштаб, усе РНБО, уся розвідка (зовнішня і внутрішня), усі спеслужби, всі силові органи, весь оборонпром – повністю вся плеяда діячів, дотичних до чутливих даних, за логікою ясновельмож, повинна пройти поліграф.

Тоді всім іншим стане зрозуміло, як трактувати термін «зв’язки з росією» в випадку з Єрмаком (тато пенсіонер ГРУ) і Сирським (тато, мама й брат у росії).

Усьому народові вельми цікаво, чи на поліграфі не затріпоче серденько, коли підуть питання про зустріч в Омані, про літак Патрушева, про розведення військ, про розмінування перешийків, про неофіційні контакти з московськими контактерами під час дії Указу з забороною перемовин, про родинні зв’язки найближчого оточення з росією, про покривання Наумова та інших «утікачів», про зв’язки з Портновим, про таксу на їхній виїзд в умовах задраяних кордонів, про, про, про… незчисленна кількість делікатних питань назбиралося.

Бо якось воно дивно виходить, що поліграф на предмет зв’язків із росією мають пройти якісь-там детективи третього ешелону – а віп-посадовців першого ешелону це не стосується.

Поліграф Поліграфович Шаріков у всій красі.

Ювілей – 40-річчя – святкує нині співак і товариш Зіновій Карач.

Спочатку думав опублікувати якусь одну пісню зі заспіваного Зеником на Lviv Music Room, але це напрочуд тяжко – вибрати лише один твір із шедеврального концерту, яким, власне, й відкривався Lviv Music Room як майданчик онлайн-концертів.

Дві години дистильованої втіхи, меду для вух, запаморочення від шармово-тонкої реставрації нашої ретро-естради у виконанні Зіновія Карача:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=Yj7scaOsrbg

В окреме відео виношу думку:

В 2022 році було обране стратегічно-помилкове позиціонування «ми сильні, ми незламні, ми кіборги, ми безсмертні, ви нам тільки дайте гроші й зброю – а далі ми самі зможемо побороти світову орду, ми ж бо нація героїв».

Набагато виграшнішою була би цілком протилежна стратегія: ми слабша жертва, менша, гвалт, біда, sos, катастрофа, рятуйте – бо вистояти самотужки нема жодних шансів. Наратив бідної-нещасної жертви набагато мудріший і вигідніший, ніж наратив сталевих героїв і гальванічних бетменів.

Позиціонування жертви залишає люфт для компромісних і хитріших виходів зі завідомо нерівної заруби. Тоді як наратив незламного героя не передбачає такого люфту, адже наратив героя полягає в ультимативних крайнощах: або на щиті, або зі щитом. Наратив героя передбачає загибель зі славою замість соломонових рішень, ухвалених тверезим розсудком, а не в стані запаморочливого афекту.

Катастрофічно хибним тим паче зараз є самопозиціонування як рівнозначної сторони війни. Нічого ж не помінялося із дня вторгнення: ворог у 28 разів меншим не став, його населення в 4 рази не скоротилося, його воєнний бюджет у 3 рази не впав, в нього з’явилися реактивні шахеди, безпілотні катери й серійний орєшнік.

Уявляння себе спроможними побороти монстра самотужки, без прямого втручання Заходу, за принципом «дайте нам гроші й зброю, а далі ми самі» - це навіть не самообман чи самодурство. Це вже клініка.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=hBGpK7T_wsg

Які з українців батьки. Проблемне дослідження ЮНІСЕФ.

32% батьків застосовують жорсткі й каральні методи виховання (фізичні покарання).

23% сповідують традиційні стереотипи про роль чоловіка й жінки.

Лише 29% батьків знають, що грудне вигодовування має тривати 6 місяців.

67% батьків уважають себе наймудрішими й не шукають базові ресурси, які допомагають у вихованні дітей.

20% відвідували хоча б один спецкурс для батьків.

86% - за впровадження Національної програми підтримки батьківства.

26% відкладають дитину до закінчення війни.

Новини з нормального потойбіччя:

Прем'єр Литви Палуцкас подав у відставку після журналістського розслідування про те, що компанія, співзасновником якої він є з дружиною брата, отримала субсидований кредит у розмірі 200 тисяч євро, вже коли Палуцкас обіймав посаду прем'єра.

Формулювання "по блату" стало політичним вироком для посадовця. Навіть при тому, що йдеться про кредит, який буде повернуто.

Це якась фантастика. Нам, бранцям зеленого свавілля, легше буде повірити в атаку космічних гуманоїдів у листопаді-місяці – ніж у те, що коли-небудь, при одноосібних шакалах, в Україні бодайби теоретично може повторитися литовська історія.

Це для нас велика й недосяжна, як перемога, розкіш – дочекатися тих часів, коли фігурант хоча б одного гучного скандалу пішов у відставку. У нас це радше є трампліном для підвищення. Або для винагороди у вигляді посади посла з можливістю легально звалити з титаніка, напів затопленого.

Поки в цивілізованому світі чиновники перебувають під лупою громадянського суспільства й утрачають свої посади, щойно замаруються в скандали – у нас на такі «дрібнички" ніхто й уваги не зверне. Ба навіть прем'єр-міністром України може стати людина з актуальним розслідування проти себе.

Десь відставка через прокол – а десь золоті унітази в стилі Тутанхамона. Два різні світи. Два потойбіччя.

Український парламентаризм уже давно розстріляний. Сталося це не вчора, і не тамтого тижня, а 6 років тому – коли одна людина під себе й свого регента підім’яла цілу гілку владу, нарікши її стадом овець, отарою безмовних баранів, яким сьогодні скажуть проголосувати, й ті проголосують навіть не читавши, а завтра скажуть проголосувати цілком протилежне, й вони слухняно почвалають виконувати вказіку чабана в крислатому капелюсі й чарівною сопілкою. Ще й іронічні картонки малюватимуть «Ми з народом», ніби це не вони ще тиждень тому насрали в рояль і забули прибрати.

Жодної самоповаги, жодної гідності, жодного розуміння суті парламентаризму.

Спочатку алярмом зібрали інфантильних кнопкодавів під приводом, буцім треба голосувати «важливе» звернення до Конгресу США, а потім за 20 хвилин до натискання кнопки смотрящий пастух Давид дає цінну вказівку ноунеймам голосувати за знищення антикорупційних органів, тому що «це водорозділ, ви за президента, чи проти».

І навіть коли отак «в темну» використали парламентарів, як презервативи, нагнули, витерли ноги – ніхто й слова не пікнув. Лише 1 вихід із фракції. І все. Всім іншим харашо. Головне – щоб далі випускали на Мальдіви і давали відчуття причетності до величі Термоядерного Сонця.

Раніше хоч платили в конвертах. А тепер просто – «водорозділ».
👇
https://www.youtube.com/watch?v=po5lfD8gTfE

Підтримка\непідтримка протестів. Дослідження Gradus Research.

Готовність долучатися до мітингів:
43% населення

Чи підтримуєте ви протестні акції:
69% підтримують
13% ні

Підтримка протестів у розбивці по сегментах населення:
82% молоді та студентства
73% чоловіків
64% жінок
72% найактивнішого віку 25-35
68% віку поза 45

Найвищий рівень підтримки:
- серед молоді
- у західному регіоні
- у Києві
- у респондентів із вищою освітою

Оптимізм щодо впливу протестів:
63%: протести мають уплив
27%: вплив суттєвий

Відкрите питання: чому люди протестують:
18% за НАБУ і САП
14% дістала корупція
8% за справедливість

Закрите запитання: які причини протестів:
46% влада підім’яла антикорупційні органи
38% загальна недовіра до влади

Ключові й пріоритетні цінності для суспільства:
1. Справедливість 96%
2. Боротьба з корупцією 95%
3. Свобода думки й поглядів 95%

Замість висновків.

1. Протестний потенціял суспільства – 43% населення. Для узурпаторів це страшна цифра.

2. Навіть попри іграшкову тіктокерність протестів та засилля обсценної лексики на картонках, сам по собі протест як перезріла ідея має приголомшливу підтримку: 69%.

3. У питанні цінностей суспільство декларує абсолютну й тотальну свободолюбність. Це означає, що закриті кордони, людоловство, позбавлення всіх громадянських прав і свобод, нав’язана одноосібність путінського зразка доходять до критичної точки несприйняття навіть під соусом війни.

Українська Правда. Стаття "І за нами прийдуть", в якій детально описано, хто і як знищував НАБУ і САП. Уривки:

…Невдоволення самостійністю антикорупціонерів усередині команди Зеленського зростало вже не перший місяць пропорційно до збільшення кількості підозр чиновникам.

…Скандал довкола Чернишова спровокував дії влади: створили Тимчасову Слідчу Комісію "з розслідування фактів корупції в правоохоронних органах", яка підготувала ґрунт для наступного удару по НАБУ і САП – законодавчого.
…Серед аргументів Зеленського по Чернишову неодноразово лунало слово "родина".

…Кравченка на посаду Гепрокурора призначили зі завданням знищити НАБУ і САП. Кравченко запевнив: він потягне цю задачу.

…За скандальний закон проголосували всі фігуранти кримінальних розслідувань із групи "Довіра".
…15 голосів дала "Батьківщина", бо їхній депутат і спонсор Бєлашов підозрюється в махінаціях із закупівлями газу для Укрзалізниці (Тимошенко особисто приїжджала на суд брати на поруки).

…Для Зеленського кульмінацією стала підозра для Міндіча, близького друга.
…"Зеленський був розлючений. Він буквально кричав: "Навіщо мені всі ви тут потрібні, якщо не можете вирішити одну справу – справу Чернишова?".
…Після цього було ухвалено рішення перейти в наступ.

…22 липня 08:40 почалося несподіване засідання Комітету з правоохоронної діяльності, ніким не анонсоване. Голова комітету Іонушас у відрядженні. Перший заступник не прийшов. Тож провести скандальний законопроект доручили Павлюку зі Слуги Народу.
…У комітеті розглядали не ту версію законопроєкту, яка проходила перше читання, а зі скандальними правками Бужанського.
…За кілька годин законопроєкт було винесено в сесійну залу. Розгляд правок пройшов без голови комітету.
…Депутатів використали "в темну": їх збирали під приводом, що треба голосувати "надважливе" звернення до Конгресу США щодо визнання Росії країною-терористом.
…Арахамія за 20 хвилин до голосування депутатам сказав: «Зараз буде маркерне голосування, принципове для президента, фактично водорозділ, ти за чи проти президента. Нащо вам текст, голосуйте, це важливо».

…СБУ та ДБР наїхали саме на тих співробітників НАБУ, які вели справи по найближчому оточенню Президента. Слідчий Магамедрасулов, якого звинуватили в державній зраді, - це той, який особисто записував Міндіча.

Нині день народження святкує співачка й педагог із вокалу Лєна Корнєєва.

І я не можу вгамувати свого нетерпіння опублікувати мій улюблений, який я часто переглядаю, виступ Корнєєвої на Lviv Music Room, від якого направду ціпеніє кров. Дві пісні – Кленова Балада і Два Кольори – йдуть як суцільний драматичний спектакль, з’єднаний авторським віршем Корнєєвої, адресованим нашим захисникам.

Пробирає.

Схоже, для Заходу все зрозуміло в питанні втрачених територій – там перемога вже не прораховується навіть теоретично. Тому єдине поле, де перемога нам доконечно необхідна, - це БУТИ ДЕМОКРАТІЄЮ.

Як слушно пише The Economist, «перемога – це не вигнання російських військ, що практично неможливо. Перемога – це стабільна, процвітаюча, демократична Україна». А не корупційний авторитаризм, який уже мало чим відрізняється від ворога.

Ось і вся трагедія того дна, куди ми в турбо-режимі навіть не осідаємо, а моцно запорпуємося.

Для виходу з мертвої петлі, за якою настає остаточна авторитарія з усім набором паяльних ламп, украй обмаль часу. Позаяк народ тут ніхто й ніщо в час воєнного стану, тому передусім Європа хоче для себе кінцево зрозуміти: який же вибір зробить Банкова.

Не хочеться, щоби європейці судили по рішенню збільшити в півтора раза штат спецслужб при одночасному скороченні населення на 10 млн.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=ejwA9B_bNwI

Financial Times. Замість тисячі слів – стаття про приголомшливу велич Єрмака. Уривки:

…Єрмак – інший лідер України в часи війни. Права рука Зеленського викликає занепокоєння щодо авторитаризму.

…...У дипломатичних колах Єрмак часто стає предметом шепотіння на коктейльних вечірках. Висміюють його схильність згадувати імена відомих акторів (Шон Пенн, Джессіка Честейн), публікуючи їм привітання з днем народження в соцмережах.
…Та найпоширеніша критика стосується розміру його его. Планетарне – так описав його один посол. Галактичне – заперечив інший.

…За президентства Байдена основною політикою була підтримка України, а все інше, включаючи управління Єрмаком, було підпорядковано цій пріоритетній задачі. Але табір Трампа діє інакше.

…Провальний візит Зеленського до Білого Дому в лютому був організований оптимістичним Єрмаком усупереч порадам американських чиновників.

…Коли місяць тому Єрмак приїхав до Вашингтона, зустрічі з високопосадовцями були або різко скорочені, або взагалі не відбулися.

…У Джидді угода між Україною й США щодо запропонованого Трампом 30-денного перемир'я ледь не зірвалася, оскільки Єрмак відмовився її підписати.
Тодішній радник із питань нацбезпеки Волц мусів безпосередньо зв'язатися зі Зеленським, і лише тоді відбулася згода на перемир'я.

…Єрмак домігся незвичайного успіху в роздратуванні американських політиків з обох сторін. Це «досягнення», яким можуть похвалитися небагато хто.

…«Він ускладнює все більше, ніж потрібно. Він не генерує жодних креативних ідей. Він має схильність ставити себе в центр уваги. Він іноді не виглядає щиро зацікавленим у своїй країні. Йому важливо бути в центрі процесу прийняття рішень, навіть якщо це активно шкодить Зеленському та Україні».

...Татаров діє як виконавчий орган Єрмака, тихо контролює органи безпеки та правоохоронні органи, чинить тиск на антикорупційних слідчих, гальмує судові переслідування та призводить до вибіркового правозастосування.

…Єрмак, який вважає своїми героями кардинала Рішельє та Генрі Кіссінджера, відкидає будь-які припущення, що він затьмарив свого лідера.

Печалька, печалька і ще раз печалька – це всі емоції, які викликає піар-кампанія Залужного made in Great Britain.

Обрана стилістика навіть не мимо – вона йде всупереч як створеному образу «залізного генерала», так і естетиці воюючої України.

Фотосесія в налакованих до блиску лоферах, у приталеному костюмі блек-тай, у білій сорочечці з вальяжно розстібнутим верхнім гудзичком, у бароковому інтер’єрі, з постановочно-замисленим виразом обличчя, з візерунчастою хусточкою, що галантно визирає з обманки, з руками, розслаблено запханими в кишені штанів, із барбершопною зачіскою й освітленням у кольористиці сепія – це ні не генерал, ні не залізний, ні не політик, ні не кандидат у когось-там.

Суто технологічно: якщо з Залужного ліпитимуть повністю протилежний до воєнного лихоліття лакшері-типаж імпортного франта з діямантовими запонками, урочистими смокінгами, безпідставною задумою в стилі «повна голова думок», з елементами недоречної розкоші та англо-саксонського гедонізму – то кампанію можна згортати на самому старті. Вона різко антагонізує з усіма стійкими стереотипами, пов’язаними з цим прізвищем, і без того роздутим та гіперболізованим.

Усе мимо.

Народ, який завдяки своїй бурхливій уяві від безвиході возвів порожнє місце на перше місце всіх рейтингів, усе, чого потребує від лондонського денді – аби той замість того, щоби писати нудні й вилизані лонгріди з набором штампових банальностей, нарешті відкрив рот і відкрито висловився щодо всього наболілого: узурпації влади, авторитарних тенденцій, тотальних розкрадань і тд і тп.

Містер Мовчун мав би нарешті подати свій голос. Бо як нема голосу, як нема власної думки, як нема смілості її публічно висловити – то краще не бавитися в фантики.

От і тижня не пройшло – як пролунав перший дзвоник, а за ним чаїться й передзвін нашого краху.

ЄС зупиняє фінансування України до «виправлення ситуації».

Отже: що тепер обере шапіто: Європу – чи остаточне перетворення в авторитарію, боротися за яку для Заходу та й узагалі стане моветоном?

Про це – мій сьогоднішній відеоблог
👇
https://www.youtube.com/watch?v=ejwA9B_bNwI

Т.в.о. міністра культури призначили адвокатку й аудиторку з попереднім місцем праці в Мінекономіки. Що ще більше породило хвилю сумних жартів на тему, який стосунок мають консерви до консерваторії, а кінологи до кіна.

Тут треба мати на увазі суттєвий аспект.

Міністр культури в зеленій вертикалі – це міністр цензури. Не на комусь іншому, а саме на міністрі культури висить цензурування телевізора, тобто контроль і випуск ура-марафону. Це ключова парафія саме цього міністра. Відтак вакансія міністра культури – це вакансія нового цензора, відповідального за піяр-пропаганду, маніпулятивну брехню й зумисне спотворення дійсності.

Цим і пояснюється тягучка з повноцінним призначенням. Не можуть вибрати. Позаяк влада зробила ставку на впровадження путінського принципу «контрольованого телевізора», новий міністр культури – наріжний камінь інформаційної узурпації. То буде дуже свій і дуже дуполиз. Класика жанру.

Такого непросто знайти, а ще важче мотивувати навічно заплямувати своє ім'я в професійних колах.

Дзеркальну дату 44 роки сьогодні святкує скрипаль-віртуоз Олександр Божик.

І це чудова нагода розпочати недільний ранок драйвовою Карпатською Рапсодією. Сашко виконав її в етері Lviv Music Room зі сцени Львівської Філармонії на онлайн-концерті пам’яті маестро Скорика.

Карпатська Рапсодія – нетлінна інструментальна композиція Скорика, її виконують скрипалі в супроводі оркестрів по всьому світові. Вона звучить наче голлівудський саундтрек до героїчних саг. Несамовито енергетичний твір. А в експресивному виконанні Олександра Божика – слухати не переслухати.

Спільне фото президента з силовиками – це і є те страхіття, якого (о горе!) так і не розуміє царський двір.

Вони заспокоюють суспільство тим, що гляньте-но: всі силові, безпекові й правоохоронні органи працюють дружно, воєдино, спільно й злагоджено.

Та в тому якраз і трагедія – що антикорупційні та силові органи по стійці струнко стоять на фотографії з царем посередині, декларуючи цим горезвісний принцип «рука руку миє», «ворон ворону очицю не виклює», «ми прєдани единственной команде».

Має бути рівно навпаки. Ніхто з царського двору не має собі дозволяти по одному дзвінку викликати на килим керівника незалежного антикорупційного органу, щоби той покірно став до знимки.

Не треба «дружно, воєдино, спільно й злагоджено». Держава здорова лише тоді, коли владоможці є об’єктами викривання й досліджування, а не «дружно, воєдино, спільно й злагоджено». Антикорупційні органи - контр-владні за своєю сутністю. А не друзі-нерозлийконьяк.

Корєшатися з клієнтом і ще й показувати це як запоруку спокою в суспільстві – це Джомолунгма нерозуміння самої суті антикорупційної діяльності. Ясен пень, у суспільстві буде спокій – якщо воно не знатиме про обсяги й масштаби розкрадань. А воно й не знатиме, якщо всі правоохоронні органи перебувають під копитом.

У тому якраз і біда!
👇
https://www.youtube.com/watch?v=vVjwW_BhaoM

Вища освіта для галочки. Розвідка Інституту Стратегічних Досліджень до теми вступної кампанії.

• Вищу освіту мають 54% робочої сили.
• Приріст вищої освіти за останні 8 років – 5%.
• За формальним показником Україна йде поруч із Канадою, Японією та Ірландією.

• Торік видатки на освіту – 348 млрд грн.
• На здобуття вищої освіти держава тратить 46 млрд грн.
• Державні гранти отримують 13 тисяч осіб на суму 144 млн грн.
• За державний кошт вищу освіту здобувають 36% усіх спудеїв.

• Платників – 613 тисяч (64%).
• За останні 10 років вартість вищої освіти зросла в 3 рази.
• Середня вартість здобувача освіти – 27 тисяч грн.

• Вища освіта – для галочки. Бо в Україні рекордно високе безробіття серед осіб із вищою освітою: 50%.

• 60% бакалаврів ідуть далі в магістратуру, 10% магістрів ідуть далі в аспірантуру.
• Рівень працевлаштування випускників – 55%.

• Найпрестижніші спеціялізації: менеджмент 13%, освіта й педагогіка 11%, соціяльні та поведінкові науки 8%.
• Крах інженерних наук: лише 0,3%.
• Обвал робітничих спеціальностей (слюсарі, електрики, токарі, зварювальники, водії, будівельники).
• 70% осіб із вищою освітою у сфері точних наук працюють не за фахом.

Це ж який остервенілий треба мати страх за свої сраки – щоб за 1 день знести цілих 2 повноцінні антикорупційні органи тільки тому, що вони записали пікантні балачки небожителів Олімпу в помешканні закадичного подєльника Міндіча.

Це ЩО ж треба було там наговорити – щоб за 1 день бомбанути всю доказову базу за всі роки існування НАБУ по всіх наявних провадженнях.

Це ж настільки абсолютну треба мати владу, яка навіть путіну не снилася – щоб за 1 день обнулити цілих 2 інституції, засновані на вимогу західних союзників як базовий лакмус євроінтеграції.

Це ж яким уселенським має бути мародеро-егоїзм – щоби в алярмовому режимі рятувати свій трон ціною розвороту всієї країни від єдиної й останньої цінності, яка ще лишилася у війні: бути врешті-решт Європою, а не тюнінгованою росією з декоративними правами і довічними правителями.

Це ж яку треба мати внутрішню незламність – аби ввечері записувати відео зі «Слава Україна», а вдень організовувати супровід Чернишову контингентом ГУР і СБУ, аби по дорозі його не арештували співробітники НАБУ та САП.

Це ж яку треба мати моральну стійкість – аби людям втюхувати високі матерії, поки свого побратима Міндіча вивозять до Австрії подалі від арешту.

Хай живе війна. Чим вічніша, тим краща.

Концентровано й ємко в цьому етері:

- Глибша суть протестів,
- Авторитаризми між собою не розрізняються,
- Що стається, коли наступають на індикаторні тригери суспільства,
- Загроза розвороту від Європи,
- Спільне фото президента з силовиками – це і є найбільша проблема
👇
https://www.youtube.com/watch?v=vVjwW_BhaoM

Такий уже маю лихий характер, що навіть публікацію реквізитів для офір не можу здійснити без свого коронного фе. Цього разу – стосовно конвеєра вибачальних дописів народних депутатів, які ото спочатку проголосували за ліквідацію незалежності НАБУ, а тепер висловлюють ревне каяття: помилився, визнаю, чорт (офіс президента) попутав.

Ці вибачення, хочу вам сказати, - це найпринизливіше, що тільки може бути для Людини Розумної. Жалюгідні пішаки. Спочатку зверху сказали проголосувати, потім зверху сказали відмотати назад. Барани. Отара. Овци.

Яке це щастя – мати цілком протилежну авдиторію: достойну, гідну, мислячу. За це й дякую щиросердечно!

Реквізити для офір:
4149499392774418ng>