📖 Ранкове ковтання читання — і ось вже третя книга в серії про інспектора Оксфорду Адама Фоулі done.

✅ З плюсів: серія стабільно тримається на достойному рівні. Дуже подобається, як обережно підсвічується якась важлива тема, яку авторка органічно вплітає в розслідування. У другій книзі це був стан соціальних служб, покликаних допомагати одиноким старим. Тут — тема післяпологової депресії.

✏️ Герої так само різні, впізнавані й розрізнювані між собою, та і за їх особистим життям поза роботою також цікаво слідкувати. Злочини доволі нестандартні (як на більшість трилерів), злочинці — із своїми слабкостями, а не всесильні всевидячі геніальні маніяки, які прорахували ходи на 100500 кроків наперед.

Дуже нравицця. А те, що попереду ще три книги серії — особливо.

❎ З мінусів: кожна книга перекладена іншим перекладачем і якщо в перших двох я не помічала нічого особливого, то тут аж виписала кілька слів, які стирчали посеред тексту, як лосось в лохині.

✨ Знаєте, найменше, що я очікувала побачити в сучасному детективі, який описує події 2018 року, так це регулярний вжиток слів:
🔸 "світлиця" (про вітальню в будинку)
🔸 "боярин" (про дружку на весіллі)
🔸 "понесла" (завагітніла)
🔸 "пальчатки" (перчатки)
А також "достоту", "далебі", "пустився на всі заставки", "приском сипали", "попантрувати" та "закутень".

🐈‍⬛ В перекладі Дікенза чи Теккерея — так, в словнику поліцейських 2018-го року — якось нє 😅