Для американського суспільства вбивство Ірини Заруцької перетворилося на привід для політичних суперечок. Що небезпечно само по собі – реальні трагедії стають інструментом ніяк не пов'язаної з Україною політичної боротьби. А українці – її заручниками. Що відбувається? Якщо коротко:

1. Республіканці використали вбивство Ірини як доказ провалів у сфері безпеки та потреби жорсткіших законів. Демократи натомість наголошують на кризі психічного здоров’я й нестачі соціальних програм.

2. Показовою була реакція Дональда Трампа: "Кров цієї невинної жінки буквально видно, як капає з ножа вбивці, і тепер її кров на руках демократів, які відмовляються саджати поганих людей до в'язниці", - заявив він. Таким чином особиста трагедія стала предметом передвиборчої риторики та інструментом мобілізації електорату.

3. Частина суспільства побачила у справі Ірини підтвердження страху: що "білі жінки" стають все більш вразливими у публічних просторах. Інші — що реакція медіа й влади залежить від того, хто жертва і хто злочинець. Це породжує образ ворога та стереотипи, які посилюють суспільний розкол.

4. З одного боку, коли у політичних дискусіях звучить ім’я українки, це нагадує американцям про ціну війни та долі тих, хто був змушений тікати від російської агресії. Але є і зворотний бік – ризик, що Україна стає "фоном" для звинувачень між демократами і республіканцями. 

5. Саме в цьому контрасті – між людським болем і американською поляризацією – ми бачимо небезпеку: трагедії перетворюються на зброю у суперечках. Україна не може цього змінити, але може нагадувати: за гучними словами завжди стоїть людська доля.

Кабмін затвердив проєкт бюджету на 2026 рік з рекордними витратами на оборону та дефіцитом 2,4 трлн грн. На що ще підуть гроші і як уряд збирається покривати дефіцит? Розповідаємо: 

1. Курс валют. Розрахунковий показник курсу долара, на якому Мінфін будував бюджет, заклали на рівні 45,7 грн. Проте важливо наголосити, що значення курсу – розрахункове і майже ніколи не справджується.

2. Соціальні стандарти. Мінімальна зарплата – з 8 000 грн до 8 647 грн (зростання на 8%); загальний прожитковий мінімум – з 2 920 грн до 3 209 грн (+9,9%); прожитковий мінімум для працездатних осіб – з 3 028 грн до 3 328 грн (+9,9%); прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, – з 2 361 грн до 2 595 грн (+9,9%).

3. Дефіцит бюджету у 2026 році становитиме 18,4% від ВВП – 2,429 трлн грн. Кошти на покриття цієї "діри" уряд планує позичати – переважно в партнерів. При цьому наразі до кінця незрозуміло, у кого саме та в яких обсягах. Ба більше, за даними співрозмовників ЕП, обізнаних зі станом фінансування військових видатків, діра у фінансуванні є вже у 2025 році. До кінця поточного року уряду потрібно знайти джерела покриття додаткових військових видатків на близько 300 млрд грн.

4. Витрати на оборону залишаються пріоритетом бюджету – на них у 2026 році уряд планує витратити 2,805 трлн грн або 27,2% ВВП. Сума видатків на оборону майже дорівнює всім внутрішнім надходженням України від податків та зборів, які очікується зібрати у 2026 році.

5. Уряд закладає збільшення видатків на освіту та науку у 2026 році на 30% до 257,37 млрд грн. Майже половина цієї суми – кошти на виплату зарплати освітянам (103 млрд грн). Крім того, уряд заклав додаткові 53,84 млрд грн на підвищення престижності праці у сфері освіти. Видатки на охорону здоров'я уряд планує збільшити на 14,5% до 254,8 млрд грн, а видатки на соцпідтримку громадян планують підвищити на 10,6% до 465,37 млрд грн.

6. Уряд планує дещо збільшити видатки на утримання органів державної влади. Зокрема, для Верховної Ради вони зростуть на 16,2% до 3,65 млрд грн, Кабміну – на 9,2% до 1,09 млрд грн, Офісу президента – на 12,4% до 877 млн грн. САП та НАБУ обійдуться у 2,91 млрд грн (на 15,9% більше, ніж цьогоріч).

7. Обсяг державного боргу у 2026 році має сягнути 10,472 трлн грн і перевищити 101% ВВП. 19,9% держборгу буде внутрішнім, а решта 80,1% – зовнішнім, що робитиме державні фінанси вкрай чутливими до коливань курсу валют і політичної ситуації в країнах-партнерах. На погашення боргів у 2026 році держава витратить 656,82 млрд грн. Ще 513,12 млрд грн (на 77 млрд грн більше, ніж у 2025 році) підуть на сплату процентів за ними. Загалом держборг у 2026 році обійдеться Україні в 1,078 трлн грн.

У відвертому інтерв'ю Тетяні Даниленко Аліна Михайлова розповідає про проблеми оборони на Покровському напрямку, криміналізацію СЗЧ, про спроби зайти на державну службу та кар'єрні пропозиції її загиблому коханому. Інтервʼю можна читати або дивитися, а ми перекажемо лише кілька ключових тез:

Про те, як доводиться перевозити стабпункт далі від лінії фронту: Прикро, що доводиться йти на це не через наближення фронту, а тому що тебе виживають. Хлопці лишаються там, а ми змушені відходити все далі. Крайній поранений провів із турнікетом на позиції 70 годин, наприклад. Це 100% ампутація. Інший боєць був 15 діб на позиціях із рваними ранами, дивом уникнувши сепсису. 12-денна евакуація – це нонсенс. Але це реалії, в яких ми воюємо.

Про відсутність стратегічного планування: Ми відкочуємося назад на непідготовлені позиції. Піхота, яка має їх утримувати, перед тим повинна сама собі копати ті позиції, поки по бійцях гатять з усіх знарядь. Люди стають пораненими, навіть не вступивши в бій. І ось питання: чому відкочуючись від Красногорівки, ми відкочувалися в нікуди, чому нічого не було облаштовано?

Про дисонанс між Києвом і фронтом: Ми ухвалюємо закон про криміналізацію СЗЧ у той час, як купа людей чоловічої статі спокійно гуляють вулицями. У нас там загинається фронт, а тут все добре, все спокійно. Люди вірять, що хлопчики і дівчатка самі якось впораються, поки вони тримають фронт донатами. "Ми хочемо жити, у нас сім'ї"... Звісно, у нас же немає сімей, і ми вже й не мріємо про них…

Про проблему СЗЧ: Зазвичай як це буває: ти виходиш на позицію на 3 дні, очікуючи, що тебе замінять. А заміни немає – вона пішла в СЗЧ. І тобі кажуть: "Посиди ще тиждень". Пацани, які сидять на позиціях по 2–3 тижні без ротації, повернувшись на відпочинок на 3 дні, 100% побіжать. Поранений, який 2 тижні чекав на евакуацію, зараз вилікується, але де гарантія, що після такого він не піде в СЗЧ? Чому так відбувається? Тому що немає ким міняти людей на цих позиціях. А чому немає ким міняти? Тому що провалена мобілізаційна кампанія і мобілізаційна політика в державі.

Про плани ОП поставити на ключові посади військових ветеранів: (...) Це також дуже політизована історія, яка більше нагадує спробу перекласти відповідальність. В Офісі президента вже купа полковників, генералів. Очевидно, треба ще якісь медійні.

Про необхідність відкрити Пантеон героїв: Велика ганьба, що на 11-й рік війни ми не маємо місця пошани, куди можна приїхати. (…) Мова не просто про те, що треба кладовище. Мова про те, щоб той, у кого близька людина зникла безвісти, наприклад, могла прийти і відчути силу людей, які віддали своє життя за те, щоб ми сьогодні тут з вами були. Це не лише про сум і про розпач.

Про рішення випускати молодь за кордон: Це історія про політику і підготовку до виборів. Це історія про те, щоб бути хорошим для всіх. На військових уже всім байдуже – вони раби і звідси нікуди не подінуться, ми ще й гайки їм закрутимо за непокору. А там – наш електорат, нехай голосує з-за кордону. Звідти ж видніше. Це дуже обурює.

Попри те, що російське вторгнення в повітряний простір Польщі було навмисним – воно не подолало поріг, який дозволяє ставити питання про запуск відомої "статті 5". У цьому тексті "ЄП" пояснює, якою є ця межа:

1. У статті 5 формально зафіксовані дві умови: по-перше, атакована держава має звернутися за такою допомогою, а по-друге, "збройний напад" дійсно мав відбутися, і всі інші члени мають із цим погодитися.

2. За нормами міжнародного права не кожне застосування зброї між державами є "збройним нападом". Свого часу Міжнародний суд ООН вирішив, що збройним нападом є лише "найбільш серйозні форми застосування сили". Зокрема, не кожен акт агресії проти держави НАТО досягає тієї лінії, після якої можна говорити про "напад" на неї.

3. Що мало статися, щоб дії РФ стали нападом на НАТО?
Як мінімум, має йтися про цілеспрямовану, свідому та санкціоновану російським керівництвом атаку на конкретні важливі об'єкти у Польщі.
Причому всі виділені слова мають значення.

4. Нинішня історія із цілеспрямованим використанням дронів проти Польщі не є нападом, бо ці безпілотники, судячи з їхніх хаотичних падінь у різних повітах країни – не мали конкретних цілей на польській території. А якщо підтвердиться припущення, що вони не несли бойової частини – це додатково виключить класифікацію цієї історії як нападу на Польщу. Навіть якщо зрештою дрони влучать у певний об'єкт на території держави-члена НАТО – має не бути обґрунтованих підстав для сумнівів у тому, чи не було це випадковістю, наприклад, помилкою наведення.

5. Стратегічна мета Путіна – розвал "колективного Заходу" і підрив довіри між членами НАТО. Очевидно спланована Росією атака на члена Альянсу (та ще й Польщу, близького союзника США), після якої НАТО не може вчинити дій у відповідь – ідеально пасує для цієї мети. Бо питань та претензій про "безпомічне НАТО" не уникнути.

6. Крім того, у польському сегменті соцмереж активізувалися боти, які просувають вигідні Росії наративи – від "НАТО вам не допоможе" до "Україна винна".

Ми поговорили з доктором історичних наук, професором УКУ Ярославом Грицаком про погляди Трампа, майбутнє Росії, реконфігурацію Європи та те, чим може завершитися війна.

Скорочувати цю розмову – означає її спаплюжити, але таки викладемо тут кілька важливих тез. А за нагоди радимо почитати або подивитися це інтервʼю повністю. Отже:

Про те, скільки можуть тривати перемовини: Скільки це все може тривати, ніхто не знає. Класичний випадок – це корейська війна. Перемовини почалися в 1949 році, а завершилася війна в 1953, тому що Сталін помер. Очевидно, що російська сторона буде затягувати якомога довше, поки Путін при владі. Але я кажу про те, що якщо вже ведуться перемовини, це означає, що ми вже рухаємося до кінця.

Про "президента самого себе": Для мене як історика важливо, що Трамп зовсім не знає історії і не хоче знати – вся історія починається з нього. Він не бачить жодних прецедентів. І тому всі наші прогнози, порівняння і все інше працюють. Сучасні політики думають, що все починається з них. Трамп є саме таким політиком, і це велика загроза. Тому що існує аксіома: якщо ти ігноруєш історію – історія покарає.

Про Зеленського і історію: Думаю, що він не те що ігнорує історію, він її слабо знає (…). Я пам'ятаю випадок із Сікорським (міністр закордонних справ Польщі – УП) минулого року, коли він повернувся після розмови із Зеленським, його прямо трясло. Сікорський прийшов сказати Зеленському, мовляв, "робіть щось із Волинню. Бо якщо будете це питання ігнорувати, то політики будуть використовувати це проти України". Зеленський почав майже кричати: "Де ваші обіцяні літаки, де ваша зброя, що ви мені тут про Волинь говорите". Президент багато в чому правий, але проблема в тому, що він не розуміє, чому тема Волині для поляків надзвичайно важлива. 

Про загрозу війни між Америкою та Китаєм: Китай справді висувається на протиставлення США, на роль другого. Не Росія – вона ослабла. Важливо, що це також пов'язано з історичною пам'яттю, з образою на Захід. Це образа за дві опіумні війни, які, по суті, поклали кінець Китайській імперії, яка була одна з найдовших, що існувала в історії. Яка вважала, що всі народи мають їй підкорятися. А її поставили на коліна. Пастка Фукідіда: коли два більш-менш рівносильні центри – війна неминуча. І вважається, що оскільки Китай встає з колін і піднімається, то війна між Америкою і Китаєм майже неминуча.

Про те, чи готова Європа до війни: Є загальна формула, яку пропонував ще арабський філософ і соціолог Ібн Хальдун: якщо маєте три покоління, які росли в комфорті, то чекайте, що це суспільство буде малообороноздатним. (…) Тільки зараз Європа приходить до відчуття того, що їй треба також будувати оборону. Вона не настрашилася Путіна, але вона нарешті злякалася Трампа. Тому що президент США сказав: "Я забираю оборону, мастіть собі голову", як у нас кажуть на Галичині.

Про те, чим може завершитися війна: Я вважаю, що наша війна безпрецедентна, тому і мир буде безпрецедентним. Ми не знаємо, ким ми будемо. Але думаю, що треба придивлятися до корейського і фінського сценарію.(…) Для мене перемога – це вийти з одного світу й увійти в інший світ.