Керівник ОП зустрівся зі студентами трьох українських вишів, аби згладити негативний імідж влади. Та чи вдалося це Андрію Єрмаку? Журналіст ЕП спостерігав за цим дійством – і виклав усі подробиці ось тут. А ми переповідаємо лише декілька цікавих епізодів:

1. Про ефективність роботи антикорупційних органів: Суспільству теж треба поставити питання. Якщо в нас все так добре було, а чому нам завжди говорять про корупцію? Якщо всіх влаштовує, як всі правоохоронні органи працюють, не тільки ці два (НАБУ і САП – ЕП), повинні зупинитися ставитись про це питання. (…) У олігарха Вадима Новинького три лобістські компанії у Вашингтоні, навіть інтервʼю давав Такеру Карлсону. У мене питання теж… він у Хорватії живе, у нього все добре, нічого не відбувається. Тобто, мені здається, є питання до всіх. Я думаю, що сьогодні всім даний час для того, щоб показати свою ефективність: хтось воює, а хтось… Це ж не просто ти сьогодні не йдеш на фронт.

2. Про свої повноваження: Офіс сьогодні робить те, що йому доручає президент, виконує координуючі функції. Якщо б не оці правила політики, я взагалі людина результату. Мені говорити про себе, що я зробив, є не дуже органічно, але без цього сьогодні неможливо. Коли був перший обмін людей, з цього моменту почалися маленькі, потім більші (інформаційні – ЕП) атаки.

3. Про якість комунікацій щодо законопроєкту: Комунікація, безумовно, недостатня. Якщо є сьогодні запит – безумовно, з комунікацією потрібно працювати. І правоохоронним органам, і парламенту. (…) Помилки є, так, вони є. Але є помилки, які стосуються всіх, і я вважаю, що те, що сталось, це помилка усіх, і я впевнений, що усі вийшли переможцями з цього. І президент, і парламент, і громадянське суспільство, молоді люди, які вийшли.

[Складно було зрозуміти характер описаної Єрмаком помилки: проблема в ліквідованій незалежності антикорупційних органів чи в комунікації цього рішення?]

4. Про те, чи мав вплив на голосування: Це ж не був закон. Це депутати проголосували зміни, які хтось там десь вносив і т. д. Сьогодні неможливо просто подзвонити і сказати: "Ану давайте всі голосуйте". Я ще раз говорю, що хтось десь там, я бачив у публікаціях, хтось там говорив, що я на це впливаю, потім абсолютно не кореспондуюча норма про те, а тут я щось те роблю. Мені нема за що виправдовуватися, я хочу вам сказати, що багато склалося факторів, що все сталося. І не треба сьогодні забувати, що кожен депутат, який пропрацював шість років, сьогодні має свою позицію у кожній фракції.

5. Про те, на яку реакцію суспільства розраховували автори законопроєкту: Саме цей парламент, ці депутати надали усі повноваження антикорупційним органам, саме цей президент підписав ці повноваження. Існує конспірологічна теорія і я бачу, ви її підтримуєте, що хтось план коварний зробив. Але якщо ви поспілкуєтесь з депутатами, ви побачите розмови про це, зміни якісь. Я хочу вам сказати, що багато факторів склалось, що це сталося (закон про ліквідацію незалежності НАБУ і САП – ЕП).

[На цьому моменті модератор з невідомих причин змінився. Тимофія Милованова замінив ректор KSE Тимофій Брік і повідомив, що зустріч закінчиться на пів години раніше від запланованого. "Бажано, щоб не повторювалися питання. Ми ще не говорили про війну, перемирʼя, геополітику", – каже Брік. Студенти не помітили ремарки]

"Європейська правда" є прихильною до ідеї колективної безпеки як найбільш ефективного механізму стримування РФ і наполягає, що за нинішніх обставин ми маємо зберігати мету вступу до НАТО. Утім, сторінки видання відкриті до дискусій та до обговорення проміжних етапів. Тож публікуємо скорочену версію статті українського юриста-міжнародника Михайла Солдатенка про варіант "постійного нейтралітету" для України:

1. Головний обов’язок нейтральної країни – не брати участі в конфлікті та не допомагати його сторонам вести бойові дії, наприклад, шляхом поставок зброї або надання своєї території для проведення будь-яких військових операцій. В той же час воюючим державам заборонено використовувати територію нейтральної країни та завдавати їй будь-якої шкоди.

2. Нейтралітет стосується саме воєнних дій і не зобов'язує до ідеологічної, політичної, моральної та економічної неупередженості. Більше того, концепція так званого кваліфікованого нейтралітету дозволяє нейтральним державам надавати зброю та розвіддані жертвам агресії.

3. Крім того, такий статус не забороняє третім країнам надавати безпекову допомогу постійно нейтральній державі та прийти на її захист у разі агресії. Прикладами країн з постійним нейтралітетом є Швейцарія, Австрія та Мальта.

4. Найбільш поширеною умовою постійного нейтралітету є утримання країни від вступу у воєнні союзи – такі як НАТО. В той же час участь в економічних союзах, як ЄС, не суперечить нейтралітету. Це підтверджується прикладом членства Австрії, Мальти та Ірландії в ЄС. Також ніщо не заважає постійно нейтральним країнам укладати безпекові угоди з іншими країнами поза воєнними союзами.

5. Постійний нейтралітет не передбачає жодних обмежень на здатність держави до самозахисту та стримування агресії. Більше того, оскільки нейтральна держава "має захищати свій нейтралітет, якщо треба – із застосуванням сили", багато дослідників поділяють думку, що постійно нейтральна держава має дотримуватися озброєного нейтралітету, маючи здатність захистити себе. Приклад – Швейцарія.

6. У разі потенційного озброєного нейтралітету України посилити її післявоєнну безпеку допоможуть два взаємодоповнюючих елементи: безпекові зобов'язання західних партнерів, а також потужні власні збройні сили та ОПК.

7. Більше того, коли Україна приєднається до ЄС, вона також отримає зобов'язання членів ЄС щодо взаємної допомоги та сприяння у разі збройного нападу відповідно до статті 42(7) Договору про Європейський Союз. Це, до речі, сумісно з постійним нейтралітетом або позаблоковістю, що навіть росіяни визнали під час перемовин у Стамбулі в 2022 році.

Вже на етапі оголошення цієї зустрічі почалися перші розбіжності – хто ж таки виступив ініціатором. І цей епізод вже сам по собі яскраво характеризує, наскільки у Кремлі прагнуть зустрічі з Трампом, але водночас намагаються показати росіянам, що вона потрібна саме Трампу. Тож з чим сторони ідуть на переговори? Спробуємо зʼясувати:

1. Російські офіційні коментатори переконують, що головною темою саміту буде не лише Україна, а й "вища відповідальність" двох ядерних держав, а також "світле майбутнє співпраці між Вашингтоном і Москвою".

2. По суті, в Кремлі мріють про повернення до часів Ялтинської чи Тегеранської конференцій 1940-х років, коли Сталін та Рузвельт (нехай за участю Черчилля) змінювали державні кордони та вирішували долю європейських країн.

3. Саме такий формат, сподіваються у Москві, дозволить схилити Трампа до поступок щодо України – в обмін на врахування інтересів США в інших питаннях.

4. Наразі виглядає так, що єдиною поступкою з боку РФ може стати "повітряне перемир'я" – тимчасове припинення взаємних атак дронами і ракетами. Втім, і його досягнення – під великим питанням.

5. Ймовірність того, що Путін зможе переконати Трампа піти на надмірні поступки заради якоїсь глобальної угоди чи обіцянок комерційних контрактів, залишається досить високою, хоча і не настільки, як це було у перші місяці президентства Трампа.

6. В цьому контексті дещо заспокоює лише те, що у лідерів ЄС вже є досвід впливу на рішення Трампа та лобіювання рішень на користь Україні.

7. Ще один момент. У тих, хто спостерігав за ходом перемовин США з Іраном, нинішні консультації з РФ викликають дежавю. І зараз, і тоді напередодні завершення терміну ультиматуму Трамп надсилав сигнали про те, що він не готовий до жорстких дій. Однак у випадку з Іраном це виявилося хитрістю і завершилося атакою на іранські ядерні об'єкти.

Загальна кількість проведених обшуків у межах "спецоперації" проти НАБУ-САП – 49, серед яких 25 у 16 працівників НАБУ. Якими справами займалися ці детективи? Зʼясовуємо у тексті, а ось дуже коротко:

1. Керівник управління детективів у Дніпропетровській і Запорізькій областях Руслан Магамедрасулов отримав підозру в пособництві РФ. Наразі перебуває під вартою. Як відомо УП від топ-посадовців антикорупційних органів, він брав участь у документуванні діяльності колишнього бізнес-партнера і близького товариша президента, співвласника студії "Квартал-95" Тімура Міндіча. 

2. Керівник управління детективів НАБУ Олександр Скомаров займався справою вже колишнього віцепрем'єра з питань національної єдності й товариша президента Олексія Чернишова. 

3. Керівник одного з підрозділів детективів Михайло Романюк був одним із ключових детективів у справі колишнього радника ОП та керівника департаменту "І" СБУ Артема Шила. НАБУ і САП підозрюють Шила в організації корупційної схеми, через яку вдалося отримати майже сотню мільйонів гривень на закупівлях в "Укрзалізниці".

4. Заступник керівника одного з підрозділів детективів Роман Нєдов вів справу про несанкціонований доступ до закритої частини Єдиного реєстру судових рішень, який, за версією слідства, отримала група адвокатів на чолі з Дмитром Борзих. Співрозмовники УП в антикорупційному середовищі називають Борзих неформальним радником генпрокурора і можливим консультантом у роботі над законопроєктом №12414.

5. Старший детектив Бюро Іван Кравчук займався справою підозрюваного в земельних оборудках на мільйони гривень ексміністра агрополітики Миколи Сольського. СБУ прийшла до Кравчука з невідкладними обшуками, бо його батько отримав паспорт РФ в 1990-х. 

6. Заступник керівника підрозділу детективів Віталій Тєбєкін  займається справами Державного агентства резерву України. Ще влітку минулого року він повідомив управлінню внутрішнього контролю НАБУ та СБУ, що його батьків, які проживають на тимчасово окупованій Луганщині, намагалися завербувати працівники ФСБ. Але силовики доїхали до нього з обшуками лише зараз.

7. Старший детектив Юрій Цвєтков веде справи Укргазбанку. До детектива правоохоронці нагрянули з обшуками, бо він не повідомив СБУ, що рідний брат отримав паспорт РФ. Але Цвєтков стверджує, що не знав про це, бо практично не спілкується з родичем, який залишився жити на окупованій в 2014 році території Луганщини.

У той час як увага громадськості була прикута до "розвороту" норм, які стосуються антикорупційних органів – закон від 22 липня запровадив ширші негативні зміни. Процесуальну незалежність САП вдалося відстояти, а точно таку незалежність інших прокурорів – ні. А це – погано для євроінтеграції. Пояснюємо, чому:

1. Закон від 22 липня містить норму щодо прокуратури, яка, ніби, діятиме лише на час воєнного стану (хоча це не зовсім так). Ця норма дозволяє призначати до Офісу генпрокурора та обласних прокуратур без конкурсу будь-кого, хто має повну вищу освіту і юридичний стаж. Конкурс на посаду прокурора був впроваджений у рамках реформи, проведення якої просували Рада Європи і ЄС. А його скасування – це не просто корупційний ризик, а й суттєвий крок назад у європейській інтеграції.

2. При цьому із завершенням воєнного стану набрані без конкурсу прокурори не будуть звільнені з органів прокуратури. А аргумент, ніби воєнний стан заважає добирати людей в прокуратуру – легко поставити під сумнів тим фактом, що з 2022 року до прокуратури прийшло близько 300 людей за результатами конкурсу.

3. Закон №4555-ІХ передбачає і механізм впровадження "кадрових чисток". Тепер прокурорам, які опинилися "виведені поза штат", можна запропонувати посаду, а якщо ті відмовляться – звільнити їх на цій підставі. Тобто достатньо запропонувати посаду найнижчого рівня або з умовами роботи, на які опальний прокурор напевно не погодиться.

4. Крім того, закон надав генпрокурору право "витребувати" у прокурора матеріали, документи та інші відомості, що стосуються будь-якого досудового розслідування і передавати третім прокурорам на перевірку. Ухвалений 31 липня президентський законопроєкт лишив ці норми без змін (відповідні повноваження генпрокурора виключили лише щодо НАБУ і САП).

5. Отже, у генпрокурора з'явилася можливість заблокувати будь-яке розслідування, або ще гірше – надавати вказівки напряму слідчому в обхід прокурора, який є процесуальним керівником. Виходить, що цей прокурор буде формально лишатися закріпленим за справою, але без повноважень для впливу на неї.

6. Раніше також був шлях контролю та впливу на справу, але вказівки давались лише прокурору і лише у письмовій формі, і вже той мав їх втілювати. А для того, щоб "забрати" провадження у прокурора – мала бути аргументована постанова про його відсторонення від справи. Тобто були запобіжники від зловживань і документальна фіксація, що давала можливість службового розслідування у разі некоректних дій.

7. Саме через політичну залежність генпрокурора Україна проводила реформи, які поступово зменшували його повноваження. І ці реформи досі лишаються важливими для відповідності України вимогам 23-ї глави під час вступних переговорів з ЄС. Але завдяки тому, що 22 липня парламент ухвалив ці норми, а президентський проєкт не скасував їх – йдемо у зворотний бік.