20 червня 2022 року Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію. Її подали як крок до Європи, як “захист жінок від насильства” та “утвердження прав людини”. Але за цією гуманістичною риторикою стоїть інша реальність.

Конвенція не лише про правові норми. Це частина ширшої ідеологічної трансформації, що бере початок у марксистському баченні світу. Її основа – концепт “гендеру” як соціального конструкту, відокремленого від біологічної статі. І це не нейтральна наукова категорія, а результат довгого філософського процесу, спрямованого на звільнення людини від природи, традиції й моралі.

Марксизм і сім’я
Фрідріх Енгельс вважав, що моногамна сім’я – це форма влади чоловіка над жінкою, “перша класова боротьба”.
Так народилася ідея, що родина – не спільнота любові, а механізм гноблення, який треба подолати.

Більшовицький експеримент
Александра Коллонтай у 1920-х пропагувала “нову мораль”: ліквідацію сім’ї, колективне виховання дітей, відмову від вірності. Результат – моральна анархія й демографічна криза. Навіть більшовики згодом змушені були повернути родину як опору порядку.

Франкфуртська школа
Після провалу радикального соціалізму марксизм змістився у культуру. Адорно, Грамші, Маркузе закликали до “культурної революції”: розвалу традиційних інститутів – родини, церкви, школи. Маркузе мріяв про звільнення людини від “репресивної моралі”. Звідси – коріння сучасного культурного нігілізму.

Радикальний фемінізм і гендер
Сімона де Бовуар написала: “Жінкою не народжуються – нею стають”. Ця фраза стала філософським фундаментом гендерної теорії, де стать – не природа, а соціальний вибір. Послідовниці Бовуар (Кейт Міллет, Суламіф Фаєрстоун) мріяли навіть про технологічне “звільнення” людства від народження.

Стамбульська конвенція як ідеологічний наслідок
Під виглядом “боротьби з насильством” вона впроваджує поняття “гендеру” у законодавство, переписуючи антропологічну основу права. Це не просто документ – це крок у парадигму, де сім’я, мораль і традиція сприймаються як перешкоди, а не як основи свободи.

👉 Стамбульська конвенція – не юридична реформа, а прояв ідеологічного розриву між традиційною антропологією та сучасним соціальним конструктивізмом. Її витоки – у тому самому мисленні, що прагнуло звільнити людину від роду, нації, статі, сім’ї, Бога – й у результаті, від самої реальності.

Справжній поступ – це не втеча від природи і традиції, а повернення до них. До людини як істоти, вкоріненої у спільноті, родині та приматі духовного над матеріальним.

За матеріалами Сергія Чаплигіна.

Підписуйтеся на інші ресурси Хорунжої служби 3 АК:
Instagram | YouTube | Telegram | Threads

5 листопада 1968 року у центрі Києва на Хрещатику український патріот Василь Макух вчинив акт самоспалення на знак протесту проти російської окупації України.

Його останніми словами були:
«Геть окупантів!»
«Хай живе вільна Україна!»

Василь Макух народився 14 листопада 1927 року на Львівщині. У юності вступив до лав УПА під псевдо «Микола». Був поранений у бою, потрапив у полон і пройшов через катування в енкаведистських в’язницях.

10 років провів у таборах Мордовії та Воркути – не зламався й не зрадив побратимів.

Після звільнення жив у Дніпропетровську, підтримував зв’язок із колишніми побратимами, залишався вірним ідеї боротьби за незалежність України. Коли побачив, як радянський режим продовжує нищити українську націю, він зробив свій останній крок – жертовний і свідомий.

Самоспалення Василя Макуха стало першим актом такого протесту у підрадянській Україні. Цей вчинок передував самоспаленню Яна Палаха в Чехословаччині і став символом внутрішнього опору поневоленого народу.

Василь Макух залишився в історії як людина, яка буквально запалила себе, щоб розбудити Україну.
Він жив і загинув за принципом першого пункту Декалогу Українських Націоналістів:
«Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї».

Підписуйтеся на ресурси Хорунжої служби:
Instagram | YouTube | Telegram | Threads

Військові часто стикаються з ізоляцією, самотністю, емоційним виснаженням. У цей момент «випадкова знайома» починає писати, підтримувати, цікавитись, хвалити. Так крок за кроком формується довіра – і людина починає ділитися тим, що ніколи не мала б озвучувати: розташування, фото, маршрути, розклади.

Українська розвідка фіксує дедалі частіші випадки коли військові Збройних Сил несвідомо надають ворогу критичну інформацію. Це зброя, що діє через довіру. Кожне повідомлення чи фото може стати частиною операції проти нас.

Як захистити себе та інформацію:
– не переходьте за сумнівними посиланнями;
– не діліться особистими даними та фото з місця служби;
– перевіряйте зображення через зворотний пошук;
– не сприймайте на віру «емоційні історії» чи швидкі зізнання;

Із Декалогу ОУН:
Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.

Хорунжа Служба 3 АК

Нове інтервʼю друга Нахтігаля

https://youtu.be/U8zZxUCFuGE?si=aBh7uu0X9qoH6wNP

Антиміграційні протести в Лондоні, Парижі, Берліні – це не просто політичне невдоволення. Це відлуння глибшої кризи. Десятиліттями Європа ховала проблеми під гаслами «толерантності» й «відкритості», відмовляючись від чесної розмови про межі інтеграції та збереження власної ідентичності.

Результат – паралельні суспільства, де мігранти другого й третього покоління не стають частиною європейської культури, а європейці відчувають себе чужинцями у власних містах.

Протести – це крик народів, які втомилися бачити, як їхні традиції витісняються, а еліти зберігають байдужість до їхніх тривог. У Лондоні тисячі вийшли проти неконтрольованої міграції, у Німеччині підтримка правих сягає рекордних показників, у Франції теми національної ідентичності повертаються в публічний простір. Це ознаки пробудження. Але десятиліття мовчання і самоцензури залишили глибокі рани. Чи не запізно?

Ми, українці, не маємо права повторити цей шлях. Наші кордони – це не лише лінія фронту, а й межа між народом, який пам’ятає своє коріння, і світом, що його втрачає. Європа забула, що нація – це не адміністративна одиниця, а живий організм із пам’яттю, мовою, вірою. Ми цього не забули. Ми воюємо не за абстрактні «європейські цінності», а за право бути собою – українцями на своїй землі.

Наш вибір сьогодні визначить, чи станемо ми ще однією країною, що розчинилася в глобалізованій безликості, чи збережемо те, за що проливалася кров поколінь українців.

Підписуйтеся на ресурси Хорунжої служби:
Instagram | YouTube | Telegram | Threads