"зламав" ВВП: Чому його зростання приносить у жертву добробут громадян?

У минулій публікації Ви могли побачити, що добробут громадян вимірюють не за ВВП, а за цілим набором соціально-економічних показників.

Це не означає, що від ВВП можна відмовитись; він все ще є непоганим індикатором економічного розвитку. Донедавна його стабільне зростання сигналізувало, що економіка зростає, а отже, і рівень добробуту має підвищуватися.

Проте Китай «зламав» цю логіку. Його історія довела, що стабільне економічне зростання впродовж десятиліть не означає, що економіка є здоровою. 

Нова пубілкація: Імперія Александра Македонського - одна держава для всіх. Що в його образі може надихнути республіканців?

Економіст Вей Сюн та колега назвали китайську модель «Мандариновою», оскільки в її основі лежить система мотивації для місцевих чиновників, яких в добу імперії називали «мандаринами». У своєму дослідженні вони показують, як встановлена система стимулів спочатку створила «китайське диво», а потім почала його спотворювати.

Суть моделі проста: Комуністична партія оцінює роботу місцевих чиновників переважно за економічними показниками регіону. Це в свою чергу спонукає їх активно інвестувати в інфраструктуру (дороги, аеропорти, промислові зони), щоб прискорити зростання ВВП і відповідно власні шанси на кар'єрне підвищення. Автори дослідження розділяють два чіткі періоди цієї моделі:

📌 Епоха успіху (до 2008 року): Коли боргові обмеження для місцевої влади були жорсткими, кар'єрні стимули працювали непогано. Чиновники шукали корисні для економіки регіону обєкти та напрямки для залучення державних інвестицій. За оцінками авторів, ця система відповідальна за половину економічного зростання Китаю в той період.

📌 Епоха деградації (після 2008 року): Світова криза 2008 року стала переломним моментом. Щоб підтримувати цільові показники зростання ВВП, Партія дозволила місцевим урядам активно набирати борги і саме в цей момент модель почала давати збій. Коли до кар'єрних стимулів додався майже необмежений доступ до кредитів (+мякі бюджетні обмеження для державних компаній), почалися руйнівні процеси. Ідея багатьох проєктів звелася до принципу будувати будь-що заради зростання економіки довіреного регіону, що призвело до появи міст-примар та бульбашки на ринку нерухомості. Але глибинні проблеми значно серйозніші:

🧩 Зростання боргу. Сукупний борг провінцій зріс з 10,5% ВВП у 2007 році до 67,4% ВВП у 2022 році. Це колосальне навантаження, яке створює системні фінансові ризики.
🧩 Високі кредитні ставки для бізнесу. Масові державні запозичення створили шалений попит на гроші, кредити стали дорожчими для всіх, але найбільше постраждав бізнес, якому стало важко конкурувати з державними проєктами за капітал.
🧩 Деградація управління. Чиновники, зацікавлені у швидкому підвищенні, обирають проєкти, що дають миттєвий ефект для ВВП, ігноруючи їх довгострокову рентабельність. Це призводить до надмірних інвестицій (18-20% ВВП інвестиції в будівництво), себто марнотратства ресурсів.

Висновки: Найбільш цікавий висновок дослідження полягає в тому, що «Мандаринова модель» у її нинішньому вигляді знижує загальний добробут населення, навіть попри зростання ВВП.

Це відбувається через «надмірні інвестиції», себто чиновники замість переросподілення ресурсів на користь споживання (медицину, освіту, соціальне забезпечення) "інвестують" в умовні міста примари аби досягнути "красивих показників".

Автори в свою чергу змоделювали сценарій, де метою у чиновників є не максимальний ВВП, а максимальний добробут громадян. Результати вийшли цікавими в «ідеальному» сценарії уряд та люди споживали б більше, але при цьому ВВП був би нижчим за той, що генерує поточна економічна модель.

 
Одного ВВП недостатньо аби оцінити добробут в тій чи іншій країні (Чому ВВП "поганий" показний писав – тут). Тому автори дослідження (охоплює 160+ країн за 71 рік) Бредшоу та Макдермотт (Bradshaw & McDermott), яке я розглядаю, шукали вплив демографії на економіку через кілька ключових соціально-економічних показників:
 
Багатство (Domestic Comprehensive Wealth Index), рівність (коефіцієнт Джині), продуктивність (патенти, витрати на R&D), людський капітал, якість інститутів (Індекс сприйняття корупції) та здоров’я (тривалість життя).
 
Результати їхнього дослідження дещо несподівані, а саме вони спростовують поширену тезу, що старіння чи скорочення населення завжди веде до погіршення соціально-економічних показників.
 
Більше того, дані показали протилежне: країни з низьким приростом населення або його скороченням в середньому показують кращі результати за всіма індикаторами, які аналізувалися. Навіть аналіз даних окремих країн показав, що у більшості результати покращувалися в міру старіння населення. Країни зі старішим населенням у середньому є:
 
🧩 Багатими. Дослідження виявило, що багатство на душу населення (Domestic Comprehensive Wealth Index) зростало в країнах з вищою часткою літніх людей.
🧩 Більш продуктивні. Усі три індекси продуктивності — витрати на R&D, кількість патентних заявок та індекс людського капіталу демонстрували сильний позитивний зв’язок зі старінням населення.
🧩 Менше нерівності. Країни зі швидшим зростанням населення показали вищу нерівність доходів (вищий коефіцієнт Джині). Натомість повільне зростання або скорочення корелювало з меншою нерівністю доходів.
🧩 Якісні інститути. Рівень корупції знижувався, а рівень свободи зростав у міру збільшення частки літнього населення.
🧩 Здоровішими. Як очікувана тривалість здорового життя, так і Індекс людського розвитку (PHDI) були вищими в країнах зі "старішою" демографічною структурою.
 
Чому дані суперечать поширеним страхам? Автори наголошують, що довгострокове процвітання залежить не від кількості людей, а від того, як держава інвестує в «якості» громадян: освіту, технології, систему охорони здоров’я, програми адаптації пенсійних систем і тп.
 
Можна згадати, що навіть "старі" класичні економічні моделі (наприклад: модель Солоу) також підкреслюють важливість технологічного прогресу (освіта), а не загальної чисельності населення. Якщо країна має капіталомісткі виробництва, інвестує в освіту (+програми перекваліфікації на біржі праці), обсяг виробництва на душу населення може зростати, навіть коли населення скорочується.
 
Що стосується "дефіциту робочої сили", то автори стверджують, що це не проблема нестачі людей, а проблема "неадекватної імміграційної політики", яка обмежує переміщення кваліфікованих працівників.
Додам від себе: Держави мало уваги приділяють демографії, яка б теж зробила внесок у вирішення проблем ринку праці. На мою думку, проблема багатьох програм стимулювання демографії полягає в їхній примітивності. Вони не вирішують ключових проблем, що стоять перед родинами, головним з яких є відсутність доступного житла та інфраструктури для дітей.
 
Епілог. Однак варто зауважити, що частина успішних країни з дослідження ще задовго до своїх демографічних проблем інвестували в освіту, розвивали інститути та будували свою економіку навколо капіталомістких індустрій. Все це зробило вагомий внесок аби зараз вони мали час на пошук рішень для вирішення своїх проблем.
 
Саме тому, я не раз на каналі писав, що освіта та якісні інститути це фундамент успішної держави навіть в умовах старіння населення. Але для успішних реформ потрібна працююча Республіка, відчуття «спільної справи» у громадян та еліт, аби зробити бодай перший крок до змін.