Рівно три роки тому в колонії в Оленівці було вбито десятки українських військовополонених. Вибух знищив казарму, де тримали наших хлопців, більшість з яких — оборонці Маріуполя. Вони пережили “Азовсталь”, здались за наказом, щоб жити. Але не дочекались обміну.

Офіційного розслідування немає. Винних не названо. Міжнародні організації обмежились “занепокоєнням”.

Це не перша трагедія цієї війни. Але вона — одна з тих, які не мають терміну давності.

Теракт в Оленівці — це не просто воєнний злочин. Це символ того, як ворог ставиться до полонених. Це питання принципу для держави, армії і суспільства — не допустити забуття й домогтися відповідальності.

Ті, кого не повернули — повернуться гнівом.