Сьогодні за один вечір почув матюків більше, аніж за декілька попередніх років.
Не на свою адресу, слава Богу...
Гуляв з маленькою Стефанією в центрі нашого міста якраз в тій локації, де проводить своє дозвілля на вихідних місцева молодь.
Обличчя у підлітків чисті, справді ще дитячі, зовсім не затьмарені негативом чи злобою. Одягнені гарно, без зайвого виклику. Не побачив жодного з цигаркою чи з якимось її електронним замінником.
Деякі чемно вітаються, загалом все дуже спокійно.
Навіть, як на мій смак, спокійніше, аніж було в пору моєї юності. Я взагалі сучасну молодь вважаю значно стриманішою від такої ж молоді дев'яностих. Менше бійок, менше агресії.
Але разом з тим, принаймні в моєму оточенні того далекого минулого, було значно менше лайки. Тим більше з вуст дівчат. До речі сьогодні переважну більшість матюків я почув саме від дівчат.
Маю поки що гарний слух, тож чітко чув все, хоч, можливо, молодь думала, що говорить приватно.

Хочеться зрозуміти причини такого розповсюдження нецензурної лайки. Сам ніколи нею не послуговувався і зараз дякую Богові за це - тепер не доводиться підчищати свою мову від зайвого бруду ані в проповідях, ані в буденних розмовах.
Для мене кожен матюк - то зайва проблема на майбутнє. Не дай Боже, щоб увійшло у звичку. Тоді будеш думати не про те, що сказати, а лиш про те, як би це сказати більш-менш культурно.
Знову ж таки повертаюсь до нашої молоді.
Це якийсь дисонанс! Ну не можуть такі гнилі слова вилітати з таких чистих вуст! Зі сторони навіть не віриться, що ось ця гарна молоденька дівчинка може видавати такі звуки!

Не знаю, можливо, справа в оточенні. Старші люди навколо теж не підбирають слів, тож прикладів вистачає..
Треба таки нам дорослим більше слідкувати за собою і не санкціонувати лихослів'я.
Чи, може, справа ще й у тому контенті, який переглядають діти на своїх гаджетах?
Спробував загуглити щось на цю тему по Україні - не вийшло. Якісь статті про матюки на картонках з останніх місць народного спротиву і все.
Цікаво, чи є якісь дослідження щодо цього?

Багато хто думає, що достатньо лиш навчитися "трохи інакше" читати церковнослов'янською, українізуючи звичні тексти, і одразу ж зазвучить так званий "київський ізвод".
Ні.
Насправді тексти української традиції церковнослов'янської мови відрізняються на кожному кроці.
Московити з початку 18 століття змушували українців не лише вимовляти і наголошувати богослужбові тексти в їхній спосіб.
Вони знищили і заборонили до друку наші автентичні і звичні для православних того часу церковні книги.
Ось лиш короткий перелік заборон, які стосуються цієї теми:
1718 — за наказом Петра І спалено книгозбірні Києво-Печерської лаври.
1720 – сенатським указом Петра І заборонено книгодрукування українською мовою і розпочато вилучення українських текстів з церковних книг.
1721 — запроваджено мовну цензуру — приведення книг всіх українських видань у відповідність до російських видань.
1731 – грамота імператриці Анни Іванівни з вимогою вилучити з українських церков книги старого українського друку та замінити їх книжками московських видань та ввести викладання у колеґіумах російською мовою.

Таких указів було ще чимало і після того, та й розпочався цей процес раніше, наприкінці 17 століття.

А я тут сиджу перед сном за комп'ютером, потроху друкую службу великомученику Пантелеймону київським ізводом і щоразу наштовхуюся на серйозні відмінності між нашими, українськими до початку 18 ст, і змосковщеними текстами пізніших років.
Ось перший ірмос 2-го гласу з недільної служби. (Скріни будуть нижче, в коментарях, через обмеження в телеграмі).
Перший скрін - з недільного Октоїха 1629 року, друкованого в Києві.
Другий - стандарт будь-якого видання з середини 18 ст. Московська традиція.

Різниця, як на мене, разюча.

Мій варіант, з урахуванням особливостей вимови і варіантами наголошування, які я знаходив також і в інших текстах, має такий вигляд:

Во глубині́ потопи́ дре́вле / фараони́тськая вся во́їнства, преору́жену си́лу, / вопло́щся Сло́во, преспі́ющії гріхи́ потреби́в єсть; / пресла́вний Госпо́дь, я́ко просла́вися.