Коли я потрапив у підрозділ в 2022, то познайомився з побратимом Бородою. Він воював з 2014 року, по здоров’ю не проходив, але все таки прослизнув в армію🤣
Спочатку ми не дуже спілкувались, одного разу мені навіть сказав, що таких як я остерігається. На питання чому? Відповів: бо ти мало говориш і я не знаю, що від тебе чекати.
Така відповідь мені сподобалась🤣
Як тільки ми більш-менш зрозуміли, де і з ким будемо служити, майже всі почали себе братанами називати. Я тримався осторонь і не розділяв такого панібратства. Які ми братани, якщо знаємо один одного пару днів?
Я дружбу ні з ким не поспішав заводити. З часом все влаштується або ні.
В перші місяці служби їхали недалеко від мого дому з Бородою. Розповів йому, що живу в цих краях і тут він каже, що якщо хочу, то можемо заїхати додому. Не повірив, але думаю, якщо можна, то чому б і ні, бо наступного разу невідомо коли випаде нагода побути вдома.
Приїхали ми на пів-дня, і за цей час він встиг дружині (вона вже повернулась з Львівської області) розповісти про свою службу, що робив. І яка служба буде в мене, що я в підвищенній зоні ризику, бо кулеметник. Така одиниця приорітетна ціль (кого не послухай - всі пріорітетна ціль: танки, артилерія, кулементники, зв’язківці, пілоти дронів, навіть водій в штабі пріорітетна ціль, коли його послухаєш😁
Так з Бородою ми почали більше спілкуватись. Я розповідав йому про свої страхи і наперед підкладав собі солому, казав, що на першому завданні якщо поведу себе не так як треба, то буде чим крити, що я попереджав. Казав йому, що поки не зустрінусь з ситуацією в реальності - не знаю, як себе поведу, сорочку на собі не рвав і у бій теж не рвався. Я знав, якщо щось має відбутись, то воно відбудеться, буду я цього прагнути чи ні.
Багато хлопців з ним сварились, але ми знайшли спільну мову. Трохи пізніше, він і ще пару хлопців перейшли в інший підрозділ. Я теж мав до них перейти, але не склалось. Пізніше дізнався, що мене вважали недосвідченим, але то вже таке. Зараз дивлячись на все, що зі мною відбулось, думаю добре, що сталось як сталось.
На початку другого року війни, дзвонить мені якось командир взводу. Питає мене, чи не проти поїхати на навчання і отримати ВОС. Прикинув собі під час розмови, що поїхати, чогось навчитись було б не погано. Поїхав. Після повернення в підрозділ дізнався, що до мене пропонували декому і вони морознулись. Правильно, подзвоніть до Стоїка, він точно поїде😁Злився я не довго, після роздумів, що більше взяв чим втратив, все стало на свої місця.
Борода також був на цих навчаннях і саме біля Львова, бо він звідти. Місяць пройшов доволі швидко, нам поставили печатки і після року служби розвідником я став розвідником😎
В нас було пару днів і цей час провели в Бороди вдома. Місто мені сподобалось, як і його люди. Бо в мене був провідник, видно було, що побратим любить своє місто, він показав площу перед оперою, криївку, храми. Мені цікаво пізнавати стиль життя інших людей.
Історію можна було б вже завершувати, але є дещо ще. По нас приїхав автобус, я перший зайшов, а Борода затримався. Він прощався зі своєю дівчиною. Наскільки палким і чутливим було прощання - не передати словами.
Чоловік, що десять років на війні, стоїть як хлопчак, ледь сльози не пускає, розгублений, дівчина вся в сльозах. Поцілунки, обійми, не бажання відпускати один одного, бо невідомо чи наступна зустріч буде… Я це ніколи не забуду. Пройнявся кожен, якби це бачив.
Вже в дорозі їдемо. Підходить до мене, дає свій телефон і каже:
напиши декілька слів для дівчини, бо я щось не можу.
Я подумав, написав, відправив і дав йому почитати. Як він прочитав, встав і потиснув мені руку, кажучи:
ти я бачу оженити мене зібрався?🤣
Я просто твої почуття перевів у слова))
На жаль в серпні 2023 року на Лиманському напрямку Борода загинув… Чи бачився ще після прощання при мені з дівчиною - мені не відомо.
Ця історія показує, що на війні знаходяться звичайні люди, які хочуть жити та кохати.
І вони це роблять: живуть, кохають, розвиваються, вчаться, перемагають самих себе, стають сильнішими… Тут не титани, тут звичайні люди як і всі інші...
0
Показать ещё
