Це більше, ніж слова. Коли випустився зі своєї альма-матер НАСВ, мене відправили в частину НГУ отримувати майно. Там йшли солдати і їх задрочили при виді погону (який в мене і був) робити цей кінчений рух 🫡🫡🫡🫡🫡🫡🫡🫡

Я розумів, що:
1. Вони це роблять лише тому що їх за інакшу діяльність їбуть. Це не робиться, бо вони мене поважають чи довіряють мені. Звання ≠ авторитет
2. Я з себе представляв «молочного офіцера» без досвіду управління, без бойового досвіду, але в тому кінченому світі все вирішував погон

Я зняв його, бо не хотів цього загальноармійського блядства.

4 роки «муштри» в моїй альма-матер не змусили в середині мене створитись зверхньому офіцеру-довбойобу, а навпаки, шукати альтернативу, яку я знаходив завдяки наставнику Мілану

⏩Коли прийшов в Азов, то побачив, що тут всі кажуть один до одного «ДРУЖЕ». Не пане полковник, не пане лейтенант, не ще щось, а «Друже». В перший день прибуття після розподільчої бази я побачив Редіса, який за руку вітався зі всіма, незалежно від звань, посад і т.д. Зі мною не здоровався, бо я стояв в пікселі і лазив в баулі 😂

Потім побачив як до командира батальйону може підійти будь-хто і задати будь-яке питання і розповісти на пряму про будь-яку проблему.

Я ніколи за цей весь час зверхньо не комунікував з людьми, по-перше, хто я такий (навіть якщо є звання), по-друге це суперечить принципам бригади, мені було б тут не місце

Середовище, де солдат і офіцер на рівних, а визначним є в першу чергу авторитет, а не звання – найкраще середовище, яке тільки може існувати.

Я дуже щасливий тут бути, яка б срака не була в питаннях організації чи боячки.

Все приходить в порівнянні.

ЮНКЕР|ПІДПИСАТИСЬ