Суботній анекдот.

На хабарі в 160 тисяч доларів за «прохідне місце» у виборчому списку погорів голова ліквідованої партії в країні, де ліквідовані вибори.

Щоб не плакать, я сміялась.

Яке може бути «прохідне місце» у виборчому списку – якщо діяльність партій призупинена воєнним станом, а конкретно ця партія ще й знята з реєстрації Мін’юстом!

Арештованому «лідеру партії» треба навпаки – вручити приз за геніяльну винахідливість, бо якщо вірити фабулі цієї абсурдної жесті, то лише геній потрафить у місті Києві знайти лоха й розвести його на 160 тисяч доларів, які він мав би вкласти в прохідне місце не просто партії з нульовим рейтингом, а ще й забороненої, та ще й у країні, де вибори так само заборонені.

Країна, яка свого часу обрала кавеен, рано чи пізно вся перетвориться в кавеен.

Зло завжди шукає співрозмовника. І завжди знаходить серед німих.

Іммануїл Кант ділив досвід на 2 частини: спершу чуттєвий, за ним – пізнавальний.

У людини, яка живе лише чуттєвим досвідом, емоції становлять зміст існування, і тоді здоровий глузд накивує п’ятами. Людьми, які світ (міняємо це слово на «війна») оцінюють на базі емоцій, навіть маніпулювати не треба – вони самі собі пречудові маніпулятори.

Емоційна фаза сприйняття дійсності (міняємо це слово на «війна») тим підступна, що вона безумовно яскрава й дає ілюзію повноти життя з усією гамою гострих відчуттів. Крок на терени раціо розцінюється як падіння в монохромну, неживу дійсність, де ти не живеш повно й гостро, а функціонуєш роботизовано, нудно, холоднокровно, рептильно.

Хто нагадує про прописні істини – той нудік. Хоча справжня людяність полягає не в групових панахидах – а в холодних діях задля унеможливлення панахид.

Наше суспільство воліє лишатися на емоційній фазі рефлекторних, а не рефлексійних реакцій – бо це заповнює весь життєвий простір, не дає зупинитися, подумати, вийти з власного тіла й побачити дійсність без емоційних домішок. І тому – життя нагадує лабіринт гострих відчуттів, вимощений у формі кола.

Якщо мрійництво не привести у відповідність до реалій, рано чи пізно спрацює програма самозбереження, й найкраща частина суспільства самоусунеться. Щоб самозберегтися в епіцентрі бездумства.

Общак – це коли фірма зі статутним капіталом 1000 грн вносить 37 млн грн застави за куропаток-бухгалтерш мафії.

Общак – це понятійна база всіх закритих угрупувань, які себе поважають. Розмір розкрадань дозволяв навколопрезидентській кліці мати оперативний общак на випадок форс-мажорів. Якщо вірити плівкам, на заставу Чернишова гроші зібрали так само: з каси.

Відчуття зграї – дуже п’янке й натхненне для кожного її члена. Всі колективні кримінальні спільноти сильні саме цим – відчуттям дружнього плеча, надійної спини, дієвого даху.

У випадку з гуртком Міндіча віра в суперпотужне кришування була настільки самонадіяною й безапеляційною, що вони продовжували пиляти мільярди навіть після літньої стички з НАБУ, знаючи, що їх уже пасуть.

Це не захланність і не ризиковість. Це – святая віра в те, що всемогутній бос усе порішає і все прикриє. Ця віра мала під собою всі підгрунтя. Влітку зграя отримала доказ цьому: цар продемонстрував готовність знести цілу антикорупційну інституцію заради інтересів гуртка.

Куропаток треба було викупити. А то не дай Бог ще розкудкудахкаються.